Бухоблік

Автомобільні перевезення

29.05.2017 / 11:16

Вантажні та пасажирські автоперевезення — вагомий сегмент українського бізнесу. Транспортними послугами користуються практично всі галузі народного господарства і переважна більшість населення.
Розглянемо правові засади, документальне оформлення й основи обліку транспортних послуг на території України та міжнародних перевезень.

Ліцензування

У сфері автомобільних перевезень ліцензія необхідна на провадження таких видів госпдіяльності (п. 24 частини першої ст. 7 Закону № 222):

  • перевезення пасажирів;
  • перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів;
  • міжнародні перевезення пасажирів і вантажів.

Слід зазначити, що при перевезенні пасажирів ліцензуванню підлягає перевезення будь-яким видом транспорту — автобусом, легковим автомобілем на замовлення і таксі. При цьому йдеться як про внутрішні, так і міжнародні пасажирські перевезення (ст. 9 Закону № 2344).

При перевезенні вантажів ліцензія необхідна лише на переміщення небезпечних вантажів та відходів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

До небезпечних вантажів відносять речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які за своїми властивостями при певних факторах можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд (інших об’єктів); заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю; призвести до загибелі, травмування, отруєння людей чи тварин.

При цьому небезпечні вантажі мають відноситися за міжнародними договорами (згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) або ж за результатами випробувань залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину до одного із класів небезпечних речовин, які зазначено в абзаці третьому ст. 1 Закону № 1644.

Щодо небезпечних відходів, то їх визначення і класифікацію наведено в п. 2 Положення № 1120.

Зверніть увагу, що у ст. 9 Закону № 2344 йдеться про ліцензування лише небезпечних вантажів. Проте, як уже зазначалося, відповідно до Закону № 222 та Ліцензійних умов № 1001 ліцензуються міжнародні перевезення всіх без винятку вантажів.

Ліцензія на надання послуг із міжнародних перевезень пасажирів або небезпечних вантажів дає право автоперевізникам надавати послуги із внутрішніх перевезень пасажирів або таких вантажів. Тобто при наявності ліцензії на відповідні міжнародні перевезення для внутрішньоукраїнських перевезень окрема ліцензія на такі види послуг не потрібна.

Договори на автоперевезення

Перевезення вантажів Господарським кодексом визнається як госпдіяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами.

Суб’єктами відносин перевезення вантажів є: перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

За договором перевезення вантажу сторони зобов’язуються:

  • перевізник — доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством (або договором) термін і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу);
  • вантажовідправник — оплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина перша ст. 307 та частина перша ст. 909 Цивільного кодексу).

Такий договір сторони укладають у письмовій формі і підтверджують його укладання складенням перевізного документа — товарно-транспортної накладної (далі — ТТН) (частина друга ст. 307 Господарського кодексу). Перевізники зобов’язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У разі коли передбачається здійснення систематичних перевезень (протягом певного терміну), сторони можуть укласти довго­строковий договір, згідно з яким перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. При цьому для автомобільного транспорту тимчасові рамки дії такого договору обмежено одним роком.

Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міському і міжміському сполученні (далі — примірний договір) наведено у додатку 1 до Правил № 363.

За довгостроковими договорами замовник подає перевізнику заявку (за формою згідно з додатком 4 до Правил № 363) у термін, визначений договором. За погодженням сторін заявку можна подати на день, тиждень, декаду або місяць. До заявки замовник додає узгоджений із перевізником графік виконання перевезень із зазначенням добового або середньодобового обсягу перевезень, початку й кінця роботи змін.

Зауважимо, що вантажоперевезення можливі також за разовим договором (його приблизну форму наведено в додатку 2 до Правил № 363).

Документальне оформлення вантажних автоперевезен

При перевезенні вантажу автотранспортом у внутрішньому сполученні у водія юридичної чи фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, обов’язково має бути ТТН.

ТТН — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання ТМЦ, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Необхідність оформлення ТТН вантажовідправником регламентовано п. 3.6 Метод­рекомендацій № 2. Зокрема, прийом і оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників, оформляють ТТН з використанням штампу (позначення) про оприбуткування (або прибутковим ордером).

Форму ТТН наведено в додатку 7 до Правил № 363. Проте оформлення ТТН можливе і без дотримання цієї форми, але при обов’язковому наведенні в ній такої інформації.

Обов’язковість застосування типової форми ТТН скасовано наказом № 26. Але незважаючи на це, з огляду на важливість оформлення ТТН для цілей обліку, звертаємо увагу на необхідність її відповідності вимогам ст. 9 Закону про бухоблік і п. 2.4 Положення № 88.

У разі якщо в ТТН немає змоги вказати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до неї додають документ довільної форми з обов’язковим зазначенням відомостей про вантаж (п. 11.7 Правил № 363).

Також вантажовідправник може скористатися формою № М-11 «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів», затвердженою наказом № 193, або іншим документом, що підтверджує право власності на вантаж.

Оформлення ТТН не є обов’язковим для водія юридичної або фізичної особи, якщо вантажні перевезення здійснюються для власних потреб. У цьому разі перевіз­ник повинен скласти накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж (п. 2 Переліку № 207). Аналогічний висновок міститься в листі № 5615/25/10-14.

 Спеціалізована форма ТТН

Для перевезення алкоголю автотранспортом постачальники оформлюють ТТН на переміщення алкогольних напоїв за формою № 1-ТН (алкогольні напої), затвердженою наказом № 154. Цим наказом затверджено також спеціалізовані форми ТТН на перевезення таких товарів:

  • спирту етилового (форма № 1-ТН (спирт));
  • високооктанових кисневмісних добавок (форма № 1-ТН (вкд)).

Крім того, наказом № 281 затверджено спеціалізовану ТТН на перевезення нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН ­(нафтопродукт).

Наказом № 153 затверджено спеціалізовану ТТН на перевезення хлібобулочних виробів за формою № 1-ТТН (хліб).

Наказом № 457 затверджено спеціалізовану товарну накладну на перевезення молочної сировини за формою № 1-ТН (МС), яка додається до ТТН за типовою формою № 1-ТН, затвердженою додатком 7 до Правил № 363.

Наказом № 961 затверджено спеціалізовану форму ТТН при перевезенні деревини автомобільним транспортом (форма ТТН- ліс). Така форма є обов’язковою для державних лісогосподарських підприємств (структурних підрозділів: лісництв, складів, цехів) при обліку, первинному відпуску і перевезенні деревини автотранспортом.

Подорожній лист

Зазначимо, що на сьогодні типові форми подорожніх листів втратили чинність.

Проте для цілей обліку транспортної роботи та списання ПММ на витрати потрібно вести подорожні листи, форму яких підприємство має право розробити самостійно, але при обов’язковій умові їх відповідності вимогам первинних документів, визначених ст. 9 Закону про бухоблік та п. 2.4 Положення № 88.

Довіреність

Якщо вантаж супроводжує представник замовника, то в ТТН вносять відомості про нього, а також про документ, що уповноважує його супроводжувати вантаж (п. 10.8 Правил № 363). Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка отримує за договором ТМЦ в інтересах юридичної особи або фізичної особи — підприємця, підтверджують письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо (п. 2.5 Положення № 88).

Уніфіковану форму довіреності на отримання цінностей на сьогодні скасовано, тому можна використовувати довіреність довільної форми, але з урахуванням норм статей 245 — 250 Цивільного кодексу.

Міжнародні перевізні документи

У вантажних міжнародних автоперевезеннях застосовують такі документи:

  • міжнародну автомобільну накладну (CMR). Її використання регламентовано Конвенцією КДПВ, а форму наведено в листі № 16-2217/10-1300;
  • книжку МДП (Carnet Tir). Її форму наведено в Конвенції МДП.

Довідково
Термін «операція МДП» означає перевезення вантажу від митниці місця відправлення до митниці місця призначення з дотриманням так званої процедури МДП, встановленої в Конвенції МДП. Вантажі, що перевозяться з дотриманням процедури МДП, звільнені від сплати або депозиту ввізних чи вивізних мит і зборів у проміжних митницях.

Інші документи

Крім перелічених вище у сфері вантажних автоперевезень оформлюють такі документи:

  • рахунок перевізника. Потрібен для остаточного розрахунку за перевезення вантажів. Перевізник виписує його замовнику в довільній формі не пізніше трьох днів після виконання перевезення, до рахунку додають ТТН (п. 14.4 Правил № 363, лист № 5615/25/10-14)
  • акт за формою згідно з додатком 4 до Правил № 363. Складають у разі псування або пошкодження вантажу, а також при розбіжностях між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем), які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності (п. 15.1 Правил № 363). Також складається, коли перед завантаженням замовник виявить пошкодження транспортного засобу, яке може вплинути на цілісність (або якість) вантажу при перевезенні. У такому випадку він повинен відмовитися від навантаження (п. 8.4 Правил № 363)
  • акт про перевантаження. Оформлюють у довільній формі, коли перевантажують вантаж у процесі перевезення на інший автомобіль. Порядок оформлення акта викладено в п. 11.9 Правил № 31-11410-06-5/4339.

Документальне оформлення пасажирських автоперевезень

Укладення договору перевезення пасажирів та багажу підтверджують видачею квитка та багажної квитанції відповідної форми. Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу затверджено наказом № 503.

Ці типові форми квитків на проїзд призначено для їх реалізації перевізниками.

Наказом № 503 також затверджено типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автотранспортом на міжміських та приміських маршрутах для реалізації автостанціями (додаток 6). Форма таких квитків підтверджує те, що це мають бути фіскальні чеки РРО.

Перевізники, а також суб’єкти господарювання, які на підставі укладених договорів з перевізниками здійснюють продаж проїзних і перевізних документів (йдеться про авто­станції та автовокзали), повинні застосовувати РРО, оскільки відповідно до ст. 3 Закону про РРО при проведенні розрахункових операцій у сфері послуг (у тому числі автоперевезень) у готівковій та безготівковій (із застосуванням платіжних карток) формах такі операції потрібно проводити через зареєстровані, опломбовані та переведені у фіскальний режим роботи РРО.

При цьому слід роздруковувати фіскальні чеки і видавати їх одержувачам послуг.

Виняток становлять пасажирські автоперевезення, коли продають проїзні і перевіз­ні документи на автотранспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків, — такі операції не вимагають застосування РРО та розрахункових книжок (п. 4 ст. 9 Закону про РРО). Але при обов’язковій умові, що на цих документах мають бути нанесені друкарським способом їх серія, номер і номінальна вартість. Цим вимогам відповідають типові форми квитків на проїзд і перевезення багажу, затверджені наказом № 503, які, як уже зазначалося, призначені для реалізації саме перевізниками. Звертаємо увагу, що йдеться про продаж квитків саме в салонах автотранспорту, а також кіосках.

Таким чином, при реалізації квитків авто­станціями (автовокзалами) документальне оформлення проїзду пасажира й перевезення багажу здійснюють за допомогою фіскального чека РРО.

Собівартість автоперевезень

При калькулюванні собівартості автоперевезень слід керуватися нормативами ПБО 16 та Методрекомендаціями № 65.

Зауважимо, що ці документи мають рекомендаційний характер і тому не є обов’яз­ковими для застосування (лист № 3/7-10-11249). Проте оскільки вони спеціально розроблені Мінтрансом України для формування собівартості перевезень на транспорті, на них слід орієнтуватися в роботі.

Крім того, Методрекомендації № 65 у деяких випадках не відповідають вимогам ПБО 16, тому їх потрібно застосовувати в частині, що не суперечить цьому стандарту (лист № 31-34000-20-5/2742).

Собівартість перевезень (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов’язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.

Під калькулюванням собівартості розуміють визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) за окремими видами витрат. З його допомогою визначають собівартість:

  • одиниці робіт (послуг);
  • всього їх обсягу;
  • виробництва за окремими структурними підрозділами підприємства, за різними виробничими процесами і в цілому по підприємству (п. 6 Методрекомендацій № 65).

У табл. 1 розглянемо групування витрат за статтями калькуляції з метою визначення виробничої собівартості автомобільних перевезень.

Таблиця 1

Статті витрат, що включаються до виробничої собівартості перевезень

№ з/п

Статті витрат

1.

Прямі матеріальні витрати

1.1.

Вартість усіх видів ПММ таі інших матеріалів, використаних на виконання перевезень і на технологічні операції в процесі підготовки рухомого складу до експлуатації. Вартість ПММ списують на виробничу собівартість згідно з Нормами № 43

1.2.

Витрати на автомобільні шини (пункти 19, 36 Методрекомендацій № 65) — сюди включають усі витрати, пов’язані з їх експлуатацією:

пов’язані із заміною та встановленням автошин на колеса;

транспортно-заготівельні й націнки підприємств-постачальників у частині, що припадає на вартість шин, виданих зі складу в поточному місяці;

пов’язані з ремонтом шин.

Витрати на акумулятори.

Згідно з п. 3.19 Положення № 102 заміна на транспортних засобах (далі — ТЗ) шин та акумуляторних батарей не належить до реконструкції, модернізації, техпереозброєння та інших видів поліпшення ТЗ. Отже, це витрати на підтримку ТЗ у робочому стані, які включають до складу витрат (п. 15 ПБО 7).

При цьому на практиці застосовують два способи віднесення на витрати шин та акумуляторів:

у періоді їх установки на ТЗ (про що йдеться в п. 36 Методрекомендацій № 65);

у періоді виключення шин та акумуляторів зі складу активів після закінчення терміну їх експлуатації (його визначають відповідно до норм № 488 і № 489)

2.

Прямі витрати на оплату праці

2.1.

Усі витрати на виплату основної й додаткової зарплати працівникам, зайнятим перевезеннями

3.

Інші прямі витрати

3.1.

Єдиний соціальний внесок на оплату праці працівників, зайнятих перевезеннями

3.2.

Суми амортвідрахувань від вартості автотранспорту та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних із перевезеннями

3.3.

Витрати на всі види ремонту, техогляд і техобслуговування рухомого складу, який безпосередньо бере участь у перевезеннях:

вартість запчастин, приладів, обладнання, палива і матеріалів, що витрачаються для виконання ремонту власними підрозділами;

вартість ремонтних робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами та організаціями;

витрати на оплату праці та відрахування єдиного соціального внеску працівників, які виконують ремонт і техобслуговування ТЗ;

вартість інструментів, виданих для поновлення їх запасу на ТЗ;

вартість матеріалів, витрати на утримання законсервованих ТЗ, витрати на їх консервацію та розконсервацію;

витрати на страхування ТЗ у разі їх ремонту за кордоном

4.

Загальновиробничі витрати

У цю статтю калькуляції включають витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробничого процесу, не передбачені в попередніх статтях

4.1.

Витрати на утримання апарату управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень працівників апарату управління виробничих підрозділів, технічне та інформаційне забезпечення управління виробництвом тощо)

4.2.

Амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення

4.3.

Витрати на утримання, експлуатацію, капітальний і поточний ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів, обладнання загальновиробничого призначення, у тому числі утримання резервного рухомого складу

4.4.

Витрати на вдосконалення технології та організації виробництва

4.5.

Витрати на утримання виробничих будівель, споруд та приміщень (опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення тощо)

4.6.

Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці, у тому числі за невідпрацьований, але оплачений час на виробництві, і єдиний соціальний внесок загальновиробничого персоналу, сума пільг у зв’язку з продажем форменого одягу виробничого персоналу за зниженими цінами, витрати на переміщення цього персоналу, витрати на технологічний контроль за виробничими процесами та якістю робіт (послуг), утримання воєнізованої, пожежної та сторожової охорони)

4.7.

Витрати на охорону праці, техніку безпеки, виробничу санітарію та охорону навколишнього середовища

4.8.

Інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв, витрати, зумовлені аваріями та катастрофами, порушеннями правил технічної експлуатації транспорту, нестачі в межах норм природного убутку тощо)

Методи калькулювання собівартості перевезень

Нормативний метод. Цей метод застосовують при регулярних перевезеннях певних обсягів вантажу (кількості пасажирів) за визначеним маршрутом. Спочатку складають калькуляцію нормативної собівартості перевезення на певний період на основі діючих на підприємстві норм, нормативів витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва. Нормативи розроб­ляють з урахуванням особливостей і конкретних умов діяльності підприємства, тобто окремо для кожного виробничого підрозділу (п. 44 Методрекомендацій № 65). Це необхідно для своєчасного виявлення відхилень, аналізу їх причин та внесення змін до нормативів.

Протягом місяця враховують фактичні витрати, при цьому їх розділяють на нормативні витрати і відхилення від норм.

Зверніть увагу, що відхиленням вважають як перевитрату, так і економію матеріальних, трудових та інших витрат.

Крім того, протягом місяця враховують зміни діючих норм і нормативів для коригування нормативної собівартості. Кожну зміну необхідно оформляти документально і затверджувати у керівника підприємства.

Також протягом періоду встановлюють і аналізують причини відхилень від норм і виявляють винних осіб.

Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не включають до собівартості перевезень, якщо вони пов’язані зі зловживаннями, нестачами, крадіжками, нетехнологічним використанням і порушенням правил зберігання ТМЦ.

У кінці місяця визначають фактичну собі­вартість додаванням до нормативної собівартості (або відніманням від неї) виявлених у звітному періоді відхилень від норм і змін норм.

Позамовний метод. Цей метод передбачає відокремлений облік витрат за кожним видом перевезень (робіт, послуг) у розрізі статей витрат. Його доцільно застосовувати при виконанні різних замовлень на перевезення різної кількості вантажів (пасажирів) на різну відстань машинами різних марок.

Об’єкти обліку і калькулювання — окремі види перевезень, а калькуляційні одиниці — відповідні одиниці їх вимірювання (1 км пробігу, 1 тонно-кілометр, 1 поїздка автомобіля тощо). Узагальнююча одиниця — сума витрат, що припадають на 1 грн отриманих доходів. Калькуляційну одиницю вказують в наказі про облікову політику.

Собівартість перевезень, тобто суму витрат, що припадає на калькуляційну одиницю, визначають діленням суми фактичних витрат по кожному об’єкту калькулювання на відповідний обсяг виконаних перевезень.

При розрахунку фактичної собівартості всі прямі витрати (матеріальні, на оплату праці, амортизацію тощо) включають безпосередньо до собівартості відповідних об’єктів калькулювання. Якщо ці витрати неможливо віднести на собівартість кожного окремого виду перевезень за прямою ознакою, то їх потрібно розподілити між об’єктами згідно з базою розподілу (пункти 47 — 49, 51 — 53 Методрекомендацій № 65), зафіксованою в наказі про облікову політику. База розподілу може бути такою.

Довідково
Відхиленням вважають як перевитрату, так і економію матеріальних, трудових та інших витрат.

Щодо загальновиробничих витрат, віднесених до основного виробництва, то залежно від видів виконуваних перевезень, технічного оснащення рухомого складу (інших умов) їх розподіляють між окремими видами перевезень за одним із методів (п. 58 Методрекомендацій № 65):

  • пропорційно зарплаті основних працівників;
  • за питомою вагою планової суми загально­господарських витрат у загальній сумі планової собівартості окремих видів перевезень;
  • на 1 грн фактичних доходів за окремими видами перевезень;
  • пропорційно сумі витрат за іншими калькуляційними статтями;
  • пропорційно наведеній кількості автомобілів на автотранспортних підприємствах.

Стандарт-костинг. Цей метод схожий з нормативним методом. Основні відмінності полягають у тому, що:

  • у нормативному методі нормуванню підлягають лише прямі витрати, а непрямі розподіляються між об’єктами калькулювання. За методом же стандарт-костинг нормують усі без винятку витрати;
  • у нормативному методі наднормативні виробничі витрати включають до собівартості реалізованої продукції (п. 11 ПБО 16) (щоправда, як зазначено в листі № 31-04220-20-17/6687, тільки якщо вони не пов’язані з нестачею, псуванням, нетехнологічним використанням або порушенням правил зберігання запасів). У стандарт-костингу всі відхилення від норм (незалежно від їх причин) одразу списують на результати діяльності або на винних осіб. Оскільки стандарт-костинг не відповідає нормам ПБО 16, його застосовують тільки в управлінському обліку.

Простий метод. Як правило, цей метод застосовують на підприємствах з обмеженим переліком послуг. Він полягає в тому, що витрати звітного періоду, складові виробничої собівартості накопичують протягом періоду, а потім при визначенні фактичної собівартості одиниці перевезення загальну суму витрат ділять на кількість наданих послуг (в натуральних одиницях).

Зауважимо, що деякі з перелічених витрат можна включати до собівартості  внут­рішньоукраїнських перевезень. Також нагадаємо, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості послуг встановлюються підприємством у наказі про облікову політику. У ньому також фіксують метод калькулювання собівартості перевезень.

Бухгалтерський облік та оподаткування

Доходи, отримані від надання послуг з автомобільних перевезень, автотранспортні підприємства фіксують за Кт субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг».

Витрати на виробництво автотранспортних послуг відображають за Дт рахунку 23 «Виробництво», за Кт якого виробничу собі­вартість автомобільних послуг списують в ДТ субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

Податок на прибуток

Будь-яких особливостей із податкового обліку транспортної роботи (у тому числі  коригувань фінрезультату на різниці) розділом ІІІ Податкового кодексу не передбачено. Доходи і витрати визнають за правилами бухгалтерського обліку.

Податок на додану вартість

За загальними правилами послуги з автоперевезення вантажів і пасажирів є об’єктом оподаткування ПДВ (пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, підпункти «б», «е» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу). Базу оподаткування визначають за договірною вартістю, але вона не повинна бути нижче за звичайні ціни (її визначають за підпунктами 14.1.71 та 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) (п. 188.1 ст. 188 Кодексу).

Виняток становлять перевезення, ціни на які підлягають держрегулюванню. У таких випадках базу визначають виходячи з договірної вартості послуг, встановленої з урахуванням механізмів держрегулювання (категорія 101.06 ЗІР).

За перевезеннями, які здійснюють винятково на території України (тобто не міжнародними), ПДВ нараховують за основною ставкою 20 % за першою з подій.

Постачання послуг міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів автомобільним транспортом оподатковується ПДВ за нульовою ставкою (пп. 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу). Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо воно здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом. При цьому нульову ставку застосовують до вартості всього міжнародного перевезення, без його поділу на ділянки проїзду по Україні та за її межами (категорія 101.28 ЗІР).

Яким має бути документ для міжнародного перевезення вантажу, роз’яснено в категорії 101.06 ЗІР. Зокрема, зазначено, що для вантажних автоперевезень застосовується міжнародна накладна CMR.

Щодо єдиного міжнародного перевізного документа для пасажирських перевезень, то такий документ має бути взаємно визнаним договірними сторонами. При пасажирських перевезеннях таким документом може бути квиток на міжнародні перевезення.

Слід зауважити, що операції з надання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку, звільнено від ПДВ (пп. 197.1.8 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу). Але ця норма не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат).

Встановлення тарифів на транспортні послуги — повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (пп. 2 пп. «а» ст. 28 Закону № 280) (категорія 101.28 ЗІР).

Зазначимо, що таксі — це легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем жовтогарячого кольору, який встановлюють на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боку. Таксі призначене для надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку (ст. 1 Закону № 2344).

Щодо перевезень пасажирів у режимі маршрутного таксі, то це перевезення пасажирів на міському (або приміському) автобусному маршруті загального користування за розкладом руху. В ньому визначають час відправлення автобусів з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою і посадкою пасажирів чи громадян на їхню вимогу на шляху прямування автобуса в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху (ст. 1 Закону № 2344).

На відміну від послуг таксі операції з перевезення в маршрутному таксі звільнено від оподаткування ПДВ (йдеться тільки про міське маршрутне таксі).

Таблиця 2

Облік операцій з надання послуг автоперевезення вантажу на території України

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума,

грн

Отримано від замовника передоплату за транспортні послуги

311

681

12 000

Нараховано зобов’язання з ПДВ

643

641

2 000

Надано транспортні послуги

361

703

12 000

Закрито розрахунки з ПДВ

703

643

2 000

Відображено залік заборгованостей

681

361

12 000

Нараховано заробітну плату водієві

 

 

23

661

3 000

Нараховано єдиний соціальний внесок на заробітну плату водія

651

660

Списано на використані ПММ

203

1 500

Списано на виробничу собівартість змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати

91

880

Списано виробничу собівартість автоперевезення на собівартість
реалізованих послуг (3 000 + 660 + 1 500 + 880)

903

23

6 040

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Господарський кодекс — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Закон про РРО — Закон України від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Закон № 222 — Закон України від 02.03.2015 р. № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності». Закон № 280 — Закон України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні». Закон № 1644 — Закон України від 06.04.2000 р. № 1644-III «Про перевезення небезпечних вантажів». Закон № 2344 — Закон України від 05.04.2001 р. № 2344-III «Про автомобільний транспорт». ПБО 7 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. № 92. ПБО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318. Конвенція КДПВ — Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р. Конвенція МДП — Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) 1975 р. Ліцензійні умови № 1001 — Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1001. Перелік № 207 — Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207. Правила № 363 — Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363. Наказ № 26 — наказ Мінінфраструктури України від 27.01.2016 р. № 26 «Про внесення змін до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні». Наказ № 153 — наказ Мінагрополітики України від 06.06.2001 р. № 153 «Про затвердження спеціалізованої форми первинного обліку товарно-транспортної накладної та Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів». Наказ № 154 — наказ Мінтрансу України від 28.04.2005 р. № 154 «Про затвердження Інструкції про застосування форм товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв, форм товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв». Наказ № 193 — наказ Мінстату України від 21.06.96 р. № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини і матеріалів». Наказ № 281 — наказ Мінекономіки України, Мінтрансу України, Міненерго України, Держкомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України». Наказ № 457 — наказ Мінагрополітики України від 01.12.2015 р.  № 457 «Про затвердження форм первинного обліку та інструкцій щодо їх заповнення». Наказ № 503 — наказ Мінтрансу України від 25.05.2006 р. № 503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування». Наказ № 961 — наказ Мінінфраструктури та Мінагрополітики України від 29.11.13 р.  № 961/707 «Про затвердження спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс)». Норми № 43 — Норми витрат палива i мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Мiнтрансу України від 10.02.98 р. № 43. Норми № 488 — Експлуатаційні норми середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, затверджені наказом Мiнтрансу України від 20.05.06 р. № 488. Норми № 489 — Експлуатаційні норми середнього ресурсу акумуляторних свинцевих стартерних батарей колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, затверджені наказом Мiнтрансу України від 20.05.2006 р. № 489. Положення № 88 — Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р № 88. Положення № 102 — Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затверджене наказом Мінтрансу України від 30.03.98 р. № 102. Положення № 1120 — Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. № 1120. Методрекомендації № 2 — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджені наказом Мінфіну України від 10.01.2007 р. № 2. Методрекомендації № 65 — Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені наказом Мінтрансу України від 05.02.2001 р. № 65. Лист № 16-2217/10-1300 — лист ДПА України від 20.02.97 р. № 16-2217/10-1300 «Щодо зразків міжнародної автодорожньої товарно-транспортної накладної по формі КДПГ(CMR), акта про відпуск та прийом спирту етилового, короткого тлумачного словника зовнішньоторговельних документів». Лист № 31-34000-20-5/2742 — лист Мінфіну України від 10.02.2010 р. № 31-34000-20-5/2742 «Про невідповідність методрекомендацій». Лист № 31-11410-06-5/4339 — лист Мінфіну України від 16.02.2017 р. № 31-11410-06-5/4339 «Щодо особливостей застосування первинних документів». Лист № 5615/25/10-14 — лист Мінінфрастуктури України від 28.05.2014 р. № 5615/25/10-14 «Стосовно заповнення товарно-транспортної накладної під час здійснення перевезень вантажів автомобільними транспортними засобами». Лист № 31-04220-2017/6687 — лист Мінфіну України від 15.04.2005 р. № 31-04220-20-17/6687«Щодо наднормативних виробничих витрат». Лист № 3/7-10-11249 — лист Мінтрансу України від 25.06.2002 р. № 3/7-10-11249 «Щодо обов’язковості застосування Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 р. № 65»

«Гарячі лінії»

Дата: 28 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42