Юридична практика

Три порушення — одне рішення

29.05.2017 / 19:19

Вищим адміністративним судом України при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідом­лень-рішень було прийнято до уваги, що платником податків на підтвердження виконання умов договорів, укладених із контрагентами, не було надано документів (декларацій про відповідність, інструкцій з експлуатації, сертифіката відповідності, податкових накладних, банківських виписок) та не дотримано при продажу товарів (наданні послуг) щоденного друкування на РРО фіскальних звітних чеків і забезпечення їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Судове рішення

Вищим адміністративним судом України (далі — ВАСУ) у справі № 826/14818/15 встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За матеріалами перевірки складено акт та прийнято податкові повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів ВАСУ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від контрагентів, на підставі договорів, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків; порушення позивачем вимог податкового законодавства у частині подання податкової звітності з недостовірними відомостями про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків та недотримання позивачем вимог законодавства у частині забезпечення щоденного друкування на РРО фіскальних звітних чеків і забезпечення їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій (далі — КОРО) при продажу товарів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень на підставі вчинених позивачем порушень вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Підтвердження здійснення господарської операції

Як убачається з матеріалів справи, позивач у період перевірки  мав господарські відносини з контрагентами на підставі договорів поставок, на виконання яких було виписано видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, акти отримання-передачі продукції та рахунки-фактури.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем на підтвердження виконання умов договорів, укладених із контрагентами, не було надано таких документів: декларацій про відповідність; інструкцій з експлуатації; сертифіката відповідності; податкових накладних; банківських виписок.

Крім того, під час дослідження товарно-транспортних накладних судами поперед­ніх інстанцій установлено, що в більшості накладних відсутні повні дані, з якого пункту відправлено товар та в який пункт його доставлено, на деяких зазначено місто без конкретної адреси; відсутні дані про вагу та назву товару; міститься лише посилання на договори, немає даних про водіїв, відсутні печатки підприємств.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати — сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II Податкового кодексу (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).

Згідно з приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 зазначеного Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, до складу валових витрат належать будь-які витрати, пов’язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий кредит — це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V зазначеного Кодексу. Пунктом 198.3 ст. 198 якого  передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду в зв’язку з:

  • придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
  • придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не належать до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Кодексу).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Кодексу, згідно з якою для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

Відповідно до ст. 1 Закону про бухоблік (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов’язкові ознаки: він повинен містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу визначено, що господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік господарська операція — це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції та власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої ст. 9 Закону про бухоблік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, пов’язаних з рухом активів платника податків, рухом його капіталу, та зміни майнового стану платника податків.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення валових витрат і податкового кредиту з ПДВ мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Судами попередніх інстанцій установлено, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не вказують на фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю.

За вказаних обставин колегія суддів ВАСУ погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат, понесених у результаті господарських операцій із вказаними контрагентами, та формування на їх підставі податкового кредиту з огляду на те, що вказані господарські операції не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а отже, прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Невиконання функцій податкового агента

Також судами попередніх інстанцій установлено, що позивач перераховував кошти для придбання путівок на відпочинок працівників і пенсіонерів до первинної профспілкової організації позивача, про що свідчить лист від 27.08.2014 р. та платіжні доручення, наявні у матеріалах справи, які були видані співробітникам за рахунок коштів підприємства, а не членських внесків, що сплачуються безпосередньо до профспілки.

У свою чергу позивач не відобразив вартість придбаних путівок у формі № 1ДФ.

Відповідно до вимог п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу особи, які згідно з цим Кодексом мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати й сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Підпунктом 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Згідно з пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку належить  дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Аналізуючи вказані норми, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що вартість придбаних путівок за рахунок позивача згідно з Податковим кодексом є додатковим благом.

Отже, позивач, маючи статус податкового агента, не здійс­нив нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб з виплачених сум додаткового блага на користь платника податку при їх компенсації та за їх рахунок, чим порушив вимоги податкового законодавства.

Порушення порядку ведення касових операцій

Крім того, колегія суддів погоджується з правомірністю застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку ведення касових операцій.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем не забезпечено щоденного друкування на РРО фіскального звітного чека, про що свідчить запис в КОРО.

Відповідно до ст. 3 Закону про РРО (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, законодавець покладає обов’язок проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (далі — РК); видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання РК — загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Як витлумачено у ст. 2 Закону про РРО, місце проведення розрахунків — це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відповідно до положень п. 9 ст. 3 Закону про РРО суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані щоденно друкувати на РРО (за винятком автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО.

На період виходу з ладу РРО та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, але не більше 72 годин (семи робочих днів), відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням КОРО та РК або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного РРО (ст. 5 Закону про РРО).

Судами попередніх інстанцій установлено, що у розділі 4 «Облік ремонтів, робіт з технічного обслуговування і перевірок конструкції та програмного забезпечення реєстраторів розрахункових операцій» КОРО відсутні дані, які свідчили б про вихід з ладу РРО та нероздрукування фіскального звітного чека.

Відповідно до положень п. 4 ст. 17 Закону про РРО за порушення вимог цього Закону до суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції: у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чека або його незберігання.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивачем при продажу товарів (наданні послуг) не дотримано вимог Закону про РРО в частині щоденного друкування на РРО фіскальних звітних чеків і забезпечення їх зберігання в КОРО, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Закон про РРО — Закон України від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

«Гарячі лінії»

Дата: 23 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42