Юридична практика

Штучне формування витрат

19.06.2017 / 16:29

Судом касаційної інстанції при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток було взято до уваги, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Судове рішення

Як встановлено Вищим адміністративним судом України (далі — ВАСУ) (ухвала від 20.04.2017 р. № К/800/2432/16), ТОВ «С» звернулося до  суду з позовом про визнан­ня протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу від 25.11.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем на суму 4 644 827 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 165 757 грн.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до ВАСУ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «С» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.07.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт і прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги підпунктів 14.1.27, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пунктів 135.1 та 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, пунктів  137.1 та 137.4 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.6 та 138.8 ст. 138 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 4 644 827 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з придбання товару та послуг у господарюючих суб’єктів не мали реального характеру, а були спрямовані виключно на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій із надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов’язання, з метою штучного формування валових витрат, оскільки позивачем не надано належних первинних документів (актів приймання-передачі, сертифікатів відповідності, паспортів якості, ветеринарних свідоцтв на товар, подорожніх листів, товарно-транспортної документації, документів, які б підтверджували здійснення навантаження товару), а надані товарно-транспортні накладні оформлено з порушенням вимог законодавства. Зокрема, не заповнено обов’язкові реквізити. Крім того, позивач не має достатніх трудових та матеріальних ресурсів (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) для проведення відповідної фінансово-господарської діяльності.

Враховуючи вищезазначене, контролю­ючий орган дійшов висновку: вчинені позивачем господарські операції з придбання товару (послуг), а також з його реалізації спрямовано лише на отримання неправомірної податкової вигоди, а отже, такі господарські операції не спричинили реальних правових наслідків, що виключає право позивача на віднесення витрат за вказаними операціями до валових.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати — це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провад­ження господарської діяльності платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 44.1 ст.  44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’я­зані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’я­зань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина перша ст. 9 Закону про бухоблік у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

З огляду на викладене аналіз реальності ведення господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків і відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. У свою чергу, дані бухгалтерського та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товару, здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, і мають підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем проведено господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей, зокрема: мішків «БІГ-БЕГ», гофролотків, сої та шроту соєвого.

Також позивач отримав послуги із зберігання сої та її очищення й перевезення товарно-матеріальних цінностей.

У результаті здійснення вищезазначених операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей і послуг ТОВ «С» відобразило у деклараціях з податку на прибуток у складі витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, витрати за такими операціями на суму 19 371 673 грн.

Крім того, у період, що підлягав перевірці, ТОВ «С» також здійснювало операції з реалізації придбаного товару (соя, шрот соєвий). Однак з матеріалів справи вбачається, що внаслідок таких операцій з реалізації товарно-матеріальних цінностей позивач завищив доходи, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування при реалізації товарно-матеріальних цінностей за період з 25.07.2011 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму 19 839 113 грн.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій, ураховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо документального непідтвердження фактичного проведення господарських операцій з контр­агентами та відсутності реальної можливості їх проведення і, відповідно, правомірності формування позивачем валових витрат за такими операціями, надали належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства та дійшли обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що виключає право позивача відносити понесені витрати за такими операціями до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування з огляду на таке:

  • не надано позивачем первинних документів, зокрема: тих, які підтверджують фактичну поставку товару (акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей) і посвідчують оплату, транспортування (подорожні листи, товарно-транспортні накладні) та здійснення навантаження насіння сої, походження товару (сертифікати);
  • не зазначено в товарно-транспортних накладних, наданих позивачем на підтвердження отриманих послуг з перевезення, кому переадресовувався вантаж і хто його отримав. Це спростовує твердження позивача, що поставки товару на підприємство позивача здійснювалися з переходом права власності іншим покупцям без розвантаження і шляхом переадресування транспортного засобу за їхньою  адресою;
  • не надано позивачем  документів, які б підтверджували понесені ним витрати з вантажних перевезень, як не підтверджено й отримання позивачем послуг зі зберігання, очищення та транспортування сої;
  • не доведено позивачем необхідності придбання гофролотків і мішків «БІГ-БЕГ», оскільки ТОВ «С» не надано будь-яких доказів використання зазначених товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності або їх реалізації, твердження позивача про часткове повернення товару (мішків) постачальнику,  а часткове зберігання на складі не підтверджено документально.

При прийнятті рішення судами попередніх інстанцій прийнято до уваги також вирок районного суду області, в якому зазначено, що станом на 01.01.2012 р. у СФГ «А» (контрагент позивача, який здійснював поставку сої) відсутня сільськогосподарська продукція власного виробництва, протягом 2012 р. підприємство не виробляло сільськогосподарські товари у зв’язку з відсутністю матеріально-технічної бази, трудових ресурсів, достатньої кількості земельних ділянок, що також підтверджує правомірність висновку контролюючого органу, з яким погодилися суди, про відсутність у СФГ «А» об’єктів оподаткування за операціями з придбання та постачання товарів позивачу в 2012 р.

Суд першої інстанції на підставі пояснень представників позивача та дослідження змісту первинних документів дійшов висновку, що фактично договори поставки товарів від постачальників до позивача не відбулись, оскільки було встановлено, що в усіх документах отримувачами товарів зазначено інші господарюючі суб’єкти, а не позивача.

Крім того, судами встановлено, що чисельність працюючих у ТОВ «С» станом на 25.07.2011 р. та 31.12.2013 р. становила дві особи, а основні засоби задекларовано на суму 1 000 грн, що також свідчить про правомірність висновку про відсутність у позивача достатніх трудових і матеріальних ресурсів для проведення фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, ураховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується, що господарські операції з контрагентами не підтверджуються щодо врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, необхідного для постачання товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

«Гарячі лінії»

Дата: 7 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42