Інші податки

Розділ 1. Створення фермерського господарства

03.10.2017 / 14:34

Для того, аби створити фермерське господарство, необхідно здійснити певну процедуру. Базовим нормативним документом, який регламентує питання створення та інші аспекти діяльності цієї форми підприємницької діяльності громадян, є Закон № 973.

Мета — отримання прибутку шляхом вироблення товарної сільгосппродукції на наданих земельних ділянках громадянам (членам фермерського господарства) у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільгоспвиробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону (частина перша ст. 1 Закону № 973), здійснення її переробки та реалізації. Це форма підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання отримувати прибуток у такий спосіб.

Але прибуток повинен отримуватися тільки шляхом вироблення товарної сільгосппродукції на наданих земельних ділянках. Тобто основною передумовою створення фермерського господарства є наявність у громадян земельних ділянок.

Хто може створити

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити таке господарство.

Створити фермерське господарство може один чи кілька громадян України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону (частина друга ст. 1 Закону № 973). А в частині п’ятій цієї статті уточнюється, що члени однієї сім’ї визначаються згідно зі ст. 3 Сімейного кодексу.

Отже, особи, які не є громадянами України, створити фермерське господарство не можуть.

Водночас перелік членів сім’ї та родичів наведено у ст. 3 Закону № 973:

  • подружжя (дружина/чоловік);
  • їх батьки;
  • їх діти, які досягли 14-річного віку;
  • інші члени сім’ї, родичі:
  • баба;
  • дід;
  • прабаба;
  • прадід;
  • внуки;
  • правнуки;
  • мачуха;
  • вітчим;
  • падчерка;
  • пасинок;
  • рідні та двоюрідні брати та сестри;
  • дядько;
  • тітка;
  • племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка);
  • а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім’ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Згідно з частиною другою ст. 3 Сімейного кодексу сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Відповідно до частини четвертої зазначеної статті сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

На відміну від норми ст. 3 Закону № 973, за Сімейним кодексом до членів сім’ї належать також особи, які не обов’язково є родичами, але які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. З точки зору Закону № 973 з урахуванням норм Сімейного кодексу до членів сім’ї завжди відносяться родичі, які проживають спільно, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. А до родичів — усі інші родичі, які не проживають спільно.

Щодо обов’язкового проживання в сільській місцевості та/чи за місцем знаходження земель фермерського господарства членів такого господарства слід зазначити, що ця вимога ні Законом № 973, ні іншими нормативними документами не встановлюється.

Як отримати землю

Як ми вже зазначали вище, для того щоб створити фермерське господарство, у власності чи користуванні членів фермерського господарства повинні бути земельні ділянки для ведення такого господарства, товарного сільгоспвиробництва, особистого селянського господарства.

Отже, якщо на момент створення фермерського господарства у громадян відсутні земельні ділянки, або ж вони хочуть отримати їх додатково до тих, що мають, однією з таких можливостей є передбачена ст. 7 Закону № 973 — громадянам для ведення фермерського господарства можуть бути надані у власність чи користування в порядку, передбаченому Земельним кодексом, земельні ділянки державної та комунальної власності.

Так, землі сільгосппризначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення фермерського господарства (п. «а» частини третьої ст. 22 Земельного кодексу).

Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (частина друга ст. 31 Земельного кодексу). Громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільгосппідприємства, розташованої на території відповідної ради (ст. 32 Земельного кодексу). Щоправда, це правило не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

! Якщо у громадянина вже є у власності земельна ділянка у розмірі земельної частки (паю), додатково на безоплатне отримання ще однієї ділянки в розмірі земельної частки він не має права.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 Земельного кодексу:

  • громадяни подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, у якому зазначається:
  • бажане місце розташування земельної ділянки;
  • погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та 
  • документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі;
  • клопотання розглядається у місячний строк, після чого надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивована відмова у наданні дозволу;
  • проект землеустрою розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін;
  • розроблений проект погоджується в порядку, встановленому ст. 1861 Земельного кодексу;
  • відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту.

Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу (така сама норма міститься в частині першій ст. 12 Закону № 973) землі фермерського господарства можуть складатися із:

  • земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
  • земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності;
  • земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Отже, фермерське господарство може користуватися земельними ділянками, які, в тому числі, громадяни мають у власності. Причому в частині другій ст. 12 Закону № 973 зазначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Тобто право власності на земельну ділянку не переходить від члена господарства до господарства. Передається тільки право користування.Право користування може вноситися до складеного капіталу фермерського господарства.

Щодо підстав, за яких громадянин, який має у користуванні земельну ділянку на умовах оренди, може передати таку ділянку фермерському господарству, слід зазначити таке.

З наведеного переліку земель фермерського господарства випливає, що користуватися земельною ділянкою фермерське господарство може на умовах оренди. Таким чином, аби виконати цю норму Закону № 973 та Земельного кодексу, фермерське господарство може отримати земельну ділянку на підставі договору суб­оренди з громадянином. Щоправда, така категорична вимога може обов’язково стосуватися тільки земельних ділянок, які орендовані членами господарства вже після державної реєстрації фермерського господарства. Якщо ж земельні ділянки орендовані членами господарства до моменту його державної реєстрації, укладати договір суборенди необов’язково.

Згідно зі ст. 8 Закону № 973 створити господарство можна за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою. Тобто державна реєстрація фермерського господарства проводиться, в тому числі за умови наявності договору оренди земельної ділянки, укладеного між фізичною особою, яка виявила бажання займатися фермерством, із відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Причому ні Земельним кодексом, ні Законом № 973 не встановлено обов’язковість ані переукладення договору оренди на фермерське господарство, ані укладення договору суборенди земельної ділянки між фізичною особою — засновником господарства та фермерським господарством як юридичною особою.

Водночас у листі № 669/6/99-99-12-02-03-15 зазначено, що у разі якщо громадянин уклав договір оренди землі, то він повинен до складеного капіталу фермерського господарства внести право користування землею, причому договір суборенди не укладається. Але ж вище в переліку зазначалося, що право користування можна внести до складеного капіталу тільки у разі, якщо земельна ділянка належить на праві власності громадянину. А якщо це орендована земельна ділянка, то може бути договір суборенди, якщо ж ділянка отримана в оренду до моменту державної реєстрації господарства, останнє може користуватися земельною ділянкою без додаткового укладення договору суборенди.

! Громадяни можуть передавати земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, у користування юридичним особам для ведення фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок (ст. 33 Земельного кодексу).

Відповідно до норм частини другої ст. 56 Земельного кодексу громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Земельні ділянки членів фермерського господарства перебувають у спільній сумісній власності, якщо інше не передбачено угодою між ними (п. «б» частини другої ст. 89 Земельного кодексу). Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом (частина третя ст. 89 цього Кодексу).

Строк оренди земельних ділянок сільгосппризначення для ведення товарного сільгоспвиробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як сім років (частина 11 ст. 93 Земельного кодексу). Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які є земельними ділянками меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація, не може бути меншим як 10 років (частина 12 ст. 93 цього Кодексу).

Фермерське господарство можна створити у формі:

  • юридичної особи;
  • фізичної особи — підприємця (частина четверта ст. 1 Закону № 973).

Якщо статус — юрособа

У термінах Цивільного кодексу (частина друга ст. 81) фермерське господарство є юридичною особою приватного права і створюється на підставі установчого документа — статуту (частина четверта ст. 1 Закону № 973). Слід зазначити, що на відміну від товариств з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) фермерське господарство не може діяти на підставі модельного статуту.

Згідно з частиною п’ятою ст. 1 Закону № 973 фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства за умови, що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім’ї відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу.

КОПФГ розглядає фермерське господарство як підприємство, код якого — 110. Ознаки підприємства (включаючи фермерське господарство), сформульовані п. 3.1 КОПФГ:

  • воно є юридичною особою;
  • має відокремлене майно;
  • має самостійний баланс;
  • має рахунки в установах банків;
  • має печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (слід зазначити, що з 19.07.2017 р. обов’язкове використання печаток на документах скасовано згідно із Законом № 1982).

Фермерське господарство як юридична особа може перебувати на загальній системі оподаткування (платник податку на прибуток), на єдиному податку третьої чи четвертої групи. При цьому воно може (в деяких випадках зобов’язане) на загальних підставах бути платником ПДВ.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа у загальному порядку, прий­нятому для державної реєстрації юридичних осіб, згідно з вимогами Закону про держреєстрацію (частина четверта ст. 1, ст. 8 Закону № 973). Особливості державної реєстрації юридичної особи встановлено Законом про держреєстрацію і Порядком № 359.

Реєстрація фермерського господарства юридичної особи відбувається шляхом подання до суб’єктів державної реєстрації (виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, нотаріусам, акредитованим суб’єктам) таких документів (п. 14 частини першої ст. 1, частина перша ст. 17 Закону про держреєстрацію):

  • заяви про державну реєстрацію створення юридичної особи (за формою 1, затвердженою наказом № 3268);
  • заяви про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування (за формою, затвердженою наказом № 1675) та/або реєстраційної заяви про добровільну реєстрацію як платника ПДВ (можливо тільки якщо юридична особа обрала третю групу платника єдиного податку за ставкою 3 % або загальну систему оподаткування) за формою, затвердженою наказом № 1125. Слід зазначити, що під час створення юридична особа може обрати або спрощену систему третьої групи (з податком 3  чи 5 %), або загальну систему (податок на прибуток). Стати платником єдиного податку четвертої групи одразу з моменту державної реєстрації не можна. Згідно з пп. 291.4.7 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу новоутворені сільськогосподарські товаровиробники можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 %;
  • установчого документа (статуту).

Документи для державної реєстрації можуть подаватися у паперовій або електронній формі суб’єкту державної реєстрації одним із таких способів (ст. 14 Закону про держреєстрацію):

  • особисто, з пред’явленням паспорта особи;
  • через уповноважену особу. При цьому така особа повинна пред’явити довіреність та оригінал свого паспорта для ідентифікації особи;
  • в електронній формі через портал електронних сервісів;
  • поштою (документи надсилаються рекомендованим листом державному реєстратору з описом та повідомленням про вручення; достовірність підпису на заяві повинна бути нотаріально засвідчена).

Якщо подані документи відповідають всім встановленим вимогам, їх розглядають протягом 24 год (крім вихідних і святкових днів) після надходження і вносять реєстраційний запис до Єдиного державного реєстру, публікуючи виписку з Єдиного державного реєстру на порталі електронних сервісів (пункти 8, 9 частини другої ст. 25, п. 1 частини першої ст. 26 Закону про держреєстрацію). На цьому порядок реєстрації юридичної особи можна вважати завершеним.

Адміністративний збір за державну реєстрацію юридичної особи не справляється (ст. 36 Закону про держреєстрацію).

Відповідно до ст. 13 цього Закону після проведення реєстраційних дій відомості про новостворену юридичну особу з Єдиного державного реєстру автоматично передаються до всіх державних органів (Пенсійного фонду, ДФС, органів статистики). До органів ДФС, крім загальних даних про юридичну особу, подається інформація про обрання спрощеної системи оподаткування та про реєстрацію платником ПДВ.

Якщо статус — ФОП

Фермерське господарство без статусу юридичної особи, організоване на основі діяльності фізичної особи — підприємця, має статус сімейного фермерського господарства, за умови використання праці членів такого господарства, якими є виключно фізична особа — підприємець та члени її сім’ї відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу. Отже, якщо фермером є виключно одна фізична особа, без використання праці членів сім’ї, то це також буде фермерське господарство, але не сімейне.

Якщо фермерське господарство організовується підприємцем спільно з членами його сім’ї, додатково ними укладається в письмовій формі договір про створення сімейного господарства, який підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 81 Закону № 973). Умови договору визначають:

  • найменування, місцезнаходження (адресу) господарства, мету та види його діяльності;
  • порядок прийняття рішень та координації спільної діяльності членів господарства;
  • правовий режим спільного майна членів господарства;
  • порядок покриття витрат та розподілу результатів (прибутку або збитків) діяльності господарства між його членами;
  • порядок вступу до господарства та виходу з нього;
  •  трудові відносини членів господарства, інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Фактично договір виконує функцію статуту, є аналогом статуту.

Фізична особа — підприємець (фермерське господарство) може перебувати на загальній системі оподаткування, на єдиному податку другої чи третьої групи. При цьому вона може (в деяких випадках зобов’язана) на загальних підставах бути платником ПДВ, окрім випадку перебування на єдиному податку другої групи (пп. 3 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу).

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як фізична особа — підприємець у загальному порядку, прийнятому для державної реєстрації фізичних осіб — підприємців, згідно з вимогами Закону про держреєстрацію (частина четверта ст. 1, ст. 8 Закону № 973).

Реєстрація фізичної особи — підприємця відбувається шляхом подання до суб’єктів державної реєстрації (виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, нотаріусам, акредитованим суб’єктам) таких документів (п. 14 частини першої ст. 1, частина перша ст. 18 Закону про держ­реєстрацію):

  • заяви про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем (за формою 10, затвердженою наказом № 3268);
  • заяви про обрання фізичною особою спрощеної системи оподаткування (за формою, затвердженою наказом № 1675) та/або реєстраційної заяви про добровільну реєстрацію як платника ПДВ (можливо тільки якщо фізична особа обрала третю групу платника єдиного податку за ставкою 3 % або загальну систему оподаткування) за формою, затвердженою наказом № 1125.

Якщо подані документи відповідають всім встановленим вимогам, їх розглядають протягом 24 год (крім вихідних і святкових днів) після надходження і вносять реєстраційний запис до Єдиного державного реєстру, публікуючи виписку з Єдиного державного реєстру на порталі електронних сервісів (пункти 8, 9 частини другої ст. 25, п. 1 частини першої ст. 26 Закону про держреєстрацію). На цьому порядок реєстрації фізичної особи — підприємця можна вважати завершеним.

! Адміністративний збір за державну реєстрацію фізичної особи — підприємця не справляється.

Відповідно до ст. 13 цього Закону після проведення реєстраційних дій відомості про новоствореного підприємця з Єдиного державного реєстру автоматично передаються до всіх державних органів (Пенсійного фонду, ДФС, органів статистики). До органів ДФС, окрім загальних даних про фізичну особу, подається інформація про обрання фізичною особою — підприємцем спрощеної системи оподаткування та про реєстрацію платником ПДВ.

Хто може бути головою

Основні вимоги до голови фермерського господарства встановлено ст.  4 Закону № 973. Щоправда, такі вимоги стосуються у першу чергу голови фермерського господарства —  юридичної особи. Про особливості голови фермерського господарства — фізичної особи зазначено в ст. 81 цього Закону.

Основні функції голови:

  • представляти фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону;
  • укладати від імені господарства угоди та вчиняти інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Таким чином, голова — це керівник фермерського господарства.

Згідно з частиною п’ятою ст. 1 Закону № 973 головою сімейного фермерського господарства може бути лише член відповідної сім’ї. Отже, якщо це не сімейне фермерське господарство, то головою може бути і не член сім’ї. Як уже зазначалося, членами фермерського господарства можуть бути тільки родичі, перелік яких наведено в ст. 3 Закону № 973, навіть якщо вони не входять до складу сім’ї. Тому й голова несімейного фермерського господарства також може бути тільки зі складу цього переліку родичів.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа (частина перша ст. 4 Закону № 973). Поняття засновника Закон не визначає. Логічно припустити, що це ініціатор створення фермерського господарства та/або член господарства, який вносить майно до складеного капіталу господарства. У будь-якому разі це один із членів фермерського господарства — родич з іншими членами.

У частині четвертій ст. 4 Закону № 973 зазначається, що голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом. Отже, директором фермерського господарства може бути й не член сім’ї, і не родич, а зовсім стороння особа, яка працює за контрактом (трудовим).

Головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи є член сім’ї, зареєстрований як фізична особа — підприємець і визначений договором про створення сімейного фермерського господарства (частина третя ст. 81 Закону № 973). Водночас відповідно до частини четвертої зазначеної статті від імені такого фермерського господарства має право виступати як голова, так і уповноважений головою один із членів господарства. Тобто і в цьому разі головою може бути не сам підприємець, а інший член цього господарства (родич) — на підставі окремого повноваження (доручення).

Складений капітал

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону № 973 у статуті фермерського господарства повинен зазначатися в тому числі порядок формування майна (складеного капіталу).

Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання (п. 1 ст. 22 Закону № 973).

З’ясуємо, чим складений капітал відрізняється від статутного.

Згідно з частиною першою ст. 87 Господарського кодексу сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства. А в частині десятій ст. 82, частині третій ст. 86 Господарського кодексу, частині першій статей 113, 115, частині першій ст. 116, частині другій ст. 120, частині першій ст. 123, частині другій ст. 134 Цивільного кодексу йдеться як про статутний (складений) капітал, так і окремо про статутний і складений капітал. Виходить, ці поняття загалом тотожні, але дещо розрізняються.

Поняття складеного капіталу застосовується тоді, коли особи, що зробили внесок у капітал, безпосередньо самі беруть участь у господарському товаристві своєю трудовою участю, тобто внесли майно в складчину. Це стосується повних і командитних товариств. А поняття статутного капіталу — коли не передбачається безпосередня трудова участь осіб, які роблять внески, у господарській діяльності товариства. Це стосується ТОВ або товариств з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ), акціонерних товариств. Читайте також п. 2 листа № 2334 та п. 2 роз’яснення № 14-34-1406.

Тепер зрозуміло, чому в фермерському господарстві формується саме складений, а не статутний капітал. Тому що члени (засновники) такого господарства самі беруть участь у роботі господарства і вони складаються майном для того, щоб здійснювати діяльність.

Крім того, п. 4 ст. 1 Закону № 973 передбачено, що у статуті фермерського господарства повинен зазначатися в тому числі порядок формування майна (складеного капіталу). Порядок формування повинен зазначатися, а про розмір складеного капіталу зовсім не йдеться, на відміну від статутного (складеного) капіталу господарських товариств, розмір яких визначається статутом (частина друга ст. 120, частина друга ст. 134, частина перша ст. 140, частина перша ст. 144, частина перша ст. 151, частина перша статей 152, 155 Цивільного кодексу). Таким чином, це особливість складеного капіталу фермерського господарства — необов’язкове встановлення розміру в статуті. Тобто складений капітал фермерського господарства має плаваючий характер. З іншого боку, законодавством не заборонено зафіксувати такий розмір, якщо на те буде бажання членів фермерського господарства.

Є певні питання і щодо особливостей формування складеного капіталу. Наприклад, статутом може передбачатися конкретний перелік майна, яке потрібно внести, його вартість, хто вносить, у який строк. Або ж конкретний перелік може і не зазначатися, а тільки процедура внесення. Наприклад, зазначатиметься, що майно до складеного капіталу вноситься за потреби і оформляється актом приймання-передачі, підписаним всіма членами господарства чи тільки деякими членами тощо. Щоправда, краще чітко визначити як перелік майна, так і строки його внесення (формування капіталу). Адже, по-перше, господарство може виплачувати дивіденди, а без чіткого визначення частки кожного члена і граничної дати внесення майна правильне визначення дивідендів може бути під питанням. По-друге, у разі виходу якогось із членів з господарства йому належатиме частина майна, пропорційна зробленому внеску.

Інший аспект, який характеризує складений капітал. До його складу включається не тільки майно, внесене членами, а і майно, набуте в результаті діяльності. Тобто в бухгалтерських термінах складений капітал — це не тільки залишок на рахунку 40 «Зареєстрований (пайовий) капітал» (пасив балансу). Фактично це все майно, яке обліковується в активі балансу. Тобто поняття складеного капіталу застосовується у двох значеннях — і як пасив (кредит) — види і вартість внесеного членами майна, і як актив, тобто все майно, належне підприємству, а не тільки внесене членами.

Щодо того, чи всі члени господарства повинні вносити майно до складеного капіталу, слід зазначити, що для того аби бути членом фермерського господарства, вносити майно до складеного капіталу необов’язково. Обов’язково брати трудову участь у господарстві.

Щодо спільного майна господарства, організованого фізичною особою — підприємцем, слід зазначити таке.

Складений капітал формується у фермерських господарствах, які є юридичними особами. А у фермерських господарствах, організованих фізичними особами — підприємцями, ситуація інша. Такі господарства також використовують майно. Якщо господарство організовано самостійно підприємцем, то все майно господарства або належить підприємцеві на праві власності, або отримане ним в користування на інших підставах, наприклад, в оренду. Якщо господарство організовується підприємцем спільно з членами сім’ї, то такі члени сім’ї можуть вносити майно до складу господарства. Правовий режим такого спільного майна повинен визначатися договором про створення сімейного фермерського господарства (п. «в» частини п’ятої ст. 81 Закону № 973). Наприклад, таке майно може перебувати у спільній сумісній чи спільній частковій власності (статті 355 — 372 Цивільного кодексу).

Загалом в оформленні, правовому статусі майна господарства, організованого фізичною особою — підприємцем, можуть бути різні невизначеності.

Наприклад, земельні ділянки, належні на праві власності або отримані в оренду окремими членами такого господарства до моменту реєстрації підприємця на цілком законних підставах, начебто можуть використовуватися господарством. Цей аспект ми ­розглядали вище. Якщо після реєстрації засновник-підприємець знову отримає у власність чи користування (в оренду) земельну ділянку, вона також може використовуватися в його підприємницькій фермерській діяльності. А в разі якщо після реєстрації підприємця інший член господарства отримає у власність чи користування (в оренду) земельну ділянку, як він повинен оформити цю ділянку для її використання в підприємницькій фермерській діяльності?

Згідно з п. «б» частини другої ст. 89 Земельного кодексу земельні ділянки членів фермерського господарства перебувають у спільній сумісній власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Внесення земельної ділянки до складу господарства потрібно завжди оформляти договором про створення сімейного фермерського господарства (змінами до договору, якщо земельна ділянка вноситься після дати первісного укладення договору), в якому зазначати, що ділянка передається на праві спільної сумісної власності, як це передбачено п. «б» частини другої ст. 89 Земельного кодексу. Надалі на підставі нотаріально зареєстрованого укладеного договору таке право спільної сумісної власності підлягає державній реєстрації відповідно до Закону № 1952. Те саме варто зробити і з усім іншим нерухомим майном, яке вноситься до господарства.

Транспортні засоби, що передаються окремими членами в господарство, також повинні бути перереєстровані на спільну сумісну власність відповідно до Порядку № 1388. Наприклад, згідно з п. 36 цього Порядку перереєстрація транспортних засобів, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть фермерське господарство, в разі смерті осіб, на яких було зареєстровано транспортні засоби, проводиться на підставі засвідчених у виконавчому органі відповідної ради заяви члена такого господарства (за наявності кількох членів господарства — їх спільної заяви), копії свідоцтва про смерть, довідки виконавчого органу відповідної ради про склад фермерського господарства і про перебування транспортних засобів у спільній сумісній власності його членів. До зазначених документів додається свідоцтво про реєстрацію.

! Трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми, які передаються в господарство, реєструються відповідно до Порядку № 694.

Інше рухоме майно не підлягає державній реєстрації. Але ж його також потрібно записати у договорі. Наприклад, це можуть бути грошові кошти (на рахунку в банку або готівка), запаси (добрива, насіння тощо).

Необхідність встановлення договором про створення сімейного фермерського господарства правового режиму спільної сумісної власності і додаткової реєстрації викликана як визначенням правового режиму зазначеного майна, так і податковими чинниками. Адже після визначення договором і реєстрації це майно можна вважати таким, що використовується в підприємницькій діяльності, і щодо такого майна можна відображати податкові витрати, податковий кредит з ПДВ.