Юридична практика

Якщо договірні зобов’язання не підтверджено

23.10.2017 / 18:32

Вищим адміністративним судом України (далі — ВАСУ) при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ було взято до уваги, що позивачем не надано документів, необхідних для встановлення обставин фактичного здійснення господарських операцій, а саме якими транспортними засобами здійснювалися перевезення, який товар перевозився, куди саме і кому здійснювалися такі перевезення, хто приймав товар та звіряв кількість і стан вантажу у транспортному засобі із супровідними документами тощо.

Судове рішення

ВАСУ у справі № 826/543/16 було встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «П» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських  відносин з ТОВ «Л», ТОВ «К», ТОВ «Н», ТОВ «Г», ТОВ «М» за період з 01.01.2012 р. по 01.07.2015 р. відповідачем складено акт від 26.08.2015 р., яким встановлено порушення:

  • пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу, пп. 2.5 п. 2 Положення № 88, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 123  584, 00 грн;
  • п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пунктів 198.1 — 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу, пп. 2.5 п. 2 Положення № 88, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 137 140, 00 грн.

На підставі акта перевірки контролю­ючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.09.2015 р., яким позивачу збільшено суму грошового забезпечення за платежем ПДВ на загальну суму 205 710, 00 грн (за основним платежем — 137 140, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями — 68 570, 00 грн) та податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 185 376, 00 грн (за основним платежем — 123 584, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями — 61 792, 00 грн).

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок конт­ролюючого органу щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку за результатами виконання договірних зобов’язань з ТОВ «Г», ТОВ «М», ТОВ «Н», ТОВ «Л».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договірних зобов’я­зань позивача з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів поперед­ніх інстанцій.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 Кодексу передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’яз­ковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництва, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, а також в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника на оплату товарів/послуг; дата отримання платником товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 цієї статті).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не належать до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ виникають лише у разі реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах.

Статтею 1 Закону про бухоблік (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених чинним законодавством.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори організації транспортних перевезень з ТОВ «Г», ТОВ «М», ТОВ «Н», ТОВ «Л».

На підтвердження факту реального виконання умов договорів позивачем надано до суду копії договорів, податкових накладних, актів здавання-приймання робіт (послуг).

Водночас у рахунках та податкових накладних міститься лише найменування послуги — «транспортні послуги». В актах здавання-приймання робіт (послуг) зазначено адреси кінцевого пункту транспортного перевезення, кількість таких перевезень та ціну. Однак позивачем не надано товарно-транспортних документів на перевезення та документів, необхідних для встановлення обставин фактичного здійснення господарських операцій, а саме: якими транспортними засобами здійснювалися перевезення; який товар перевозився, куди саме і кому здійснювалися такі перевезення, хто приймав товар, хто звіряв кількість і стан вантажу у транспортному засобі із супровідними документами тощо.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданими позивачем документами не розкривається зміст та обсяг організації перевезення, мету її вчинення в цілях господарської діяльності позивача.

Отже, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження виконання договірних зобов’я­зань із зазначеними контрагентами, висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку є правильними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Враховуючи вищенаведені обставини, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні й обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для їх скасування не вбачається.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Положення № 88 — Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42