Юридична практика

Один директор на три компанії

30.10.2017 / 16:15

Вищим адміністративним судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ було прийнято до уваги, що висновок ДПІ про нікчемність правочину із поставки між позивачем та постачальниками правомірно обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності цих постачальників, а саме: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність основних засобів (виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів.

Судове рішення

Вищим адміністративним судом України (далі — ВАСУ) у справі № 826/13551/13-а встановлено, що фактичною підставою для збільшення в податковому обліку позивача сум грошових зобов’язань із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки.

Висновок ДПІ про нікчемність правочину із поставки між позивачем та постачальниками обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності постачальників, а саме: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність основних засобів (виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів, показаннями засновника та керівника підприємств Особи 1, наданими у межах кримінального провадження, щодо його непричетності до їх діяльності та їх державну реєстрацію за винагороду.

За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкові повідомлення-рішення:

  • про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток на 395 827,00 грн за основним платежем та 32 737,00 грн — за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
  • про збільшення грошового зобов’язання з ПДВ на 325 150,00 грн за основним платежем та на 26 190,00 грн — за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І» товарів (продуктів харчування та непродовольчих товарів) та послуг (інформаційно-консультаційних, послуг із передпродажної підготовки товару) від імені цих постачальників виписано на адресу позивача видаткові та податкові накладні; сторони операцій із поставки послуг підписали акти виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких позивач задекларував суми валових витрат (витрат) та податкового кредиту в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Кодексу).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення суми валових витрат (витрат) та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання таким платником товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником — платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із реального характеру постачання позивачу товарів та послуг від ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І», обґрунтувавши такий висновок тим, що здійснення постачання підтверджено документами бухгалтерського та податкового обліку (видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт (наданих послуг)), складеними на господарські операції між ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І» та позивачем; документами бухгалтерського обліку щодо операцій з реалізації придбаних позивачем товарів на користь інших суб’єктів господарювання (товарними накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками з рахунку позивача). Відхиляючи посилання ДПІ на постанову районного суду про звільнення Особи 1 від кримінальної відповідальності за частиною другою ст. 28, частиною другою ст. 205, ст. 358 Кримінального кодексу, апеляційний суд зазначив, що цією постановою не встановлено обставин, які мали б преюдиційне значення для адміністративної справи (обставини щодо господарських відносин позивача з ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І»), а визнання винним керівника та засновника підприємства не спростовує здійснення підприємством господарської операції.

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат (витрат) та податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер постачання позивачу від ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І» товарів та послуг, позбавляють документи, підписані з посиланням на правочини з цими постачальниками, значення доказів права на валові витрати (витрати) та податковий кредит. Такими обставинами є відсутність у зазначених постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо), трудових ресурсів, об’єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; зазначення однієї особи (громадянин Особа 1) засновником та керівником ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І». Згідно з постановою районного суду Особу 1 звільнено від кримінальної відповідальності. В показах під час розслідування Особа 1 підтвердила реєстрацію вищезазначених товариств на своє ім’я за винагороду за пропозицією інших осіб та відсутність будь-яких інших дій з її боку щодо діяльності цих товариств, у тому числі щодо підписання будь-яких документів від їх імені.

Зазначені докази та обставини, враховуючи відсутність у позивача доказів транспортування товарів, товарно-супровідних документів, наявність яких передбачено умовами договорів поставки між позивачем і ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І» (зокрема, сертифікатів відповідності, довіреностей на отримання товару), доказів замовлення реклами та її розміщення, отримання юридичних послуг, судом першої інстанції були оцінені як свідчення відсутності реального характеру постачання позивачу від ТОВ «М», ТОВ «П», ТОВ «І» товарів (послуг). Ці обставини встановлено судом на підставі оцінки доказів у справі, яка відповідає вимогам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства, з урахуванням у тому числі отриманої ДПІ під час здійснення заходів податкового контролю податкової інформації щодо діяльності зазначених вище юридичних осіб, виконання ними податкового обов’язку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 р. про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та/або суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлено судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

  • неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
  • відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
  • облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
  • здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
  • відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків — постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України зазначив, що сам факт того, що на момент розгляду справи стосовно офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Згідно зі ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої ст. 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб’єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства винятково з метою здійснення злочинної діяльності.

Суд апеляційної інстанції не дотримався правової позиції, викладеної у зазначеному судовому рішенні Верховного Суду України, не правильно застосував вищенаведені норми, внаслідок чого дійшов неправильного висновку щодо результату розгляду спору.

З огляду на викладене у суду апеляційної інстанції не було підстав, установлених ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства, для скасування постанови суду першої інстанції.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Кримінальний кодекс — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42