Статті

Розвиток села чи високоефективне виробництво?

12.01.2018 / 17:25

Держава Україна, на превеликий жаль, з початку земельної реформи фактично не дала відповіді на головне питання — яке сільське господарство ми б хотіли мати у стратегічній перспективі? Переслідуючи мету високоефективного індустріалізованого виробництва, на задній план відходить не просто соціальний розвиток села, а взагалі існування сільського населення. Чим це може обернутися у подальшому і як цьому запобігти, розповів заступник голови ради Асоціації «Земельна спілка України», доктор економічних наук Андрій МАРТИН.

фотоЧим загрожує агрохолдингізація

Упродовж останнього десятиріччя в Україні відбувається інтенсивна корпоратизація сільськогосподарського виробництва. Малі та сімейні фермерські господарства через відсутність належного доступу до зовнішніх ринків сільськогосподарської продукції та недорогих кредитних ресурсів поступово втрачають конкурентоспроможність. Таким чином, у аграрному секторі економіки впевнено зростає питома вага корпоративних підприємств холдингових компаній, які займаються індустріальним товарним сільськогосподарським виробництвом. Якщо все залишити як є, то вже у найближчі десятиріччя малі та середні ферми можуть практично зникнути, а сільське господарство стане вотчиною агрокорпорацій.

Тривожним є факт, що корпоратизація сільського господарства України призводить до щорічної втрати близько 100 тис.  робочих місць у галузі. Справа в тому, що малі та сімейні ферми для обробітку 1 тис.  га землі задіють кілька десятків працівників. Тим часом агрохолдинги завдяки використанню потужної техніки створюють лише три — чотири робочих місця. Якщо ж Україна рухатиметься шляхом агрохолдингізації сільського господарства, через 15 — 20 років сільське населення може залишитися без роботи. Відтік молоді, пов’язаний із пошуками джерел доходу, призведе до серйозних змін у соціальній структурі сільських територій. Фактично цей процес вже запущений — щороку з карти України зникає від 30 до 50 сільських населених пунктів.

Державі для збереження заселеності сільської місцевості і зайнятості населення треба подумати про механізми підтримки конкурентоспроможності та життєздатності малих та сімейних ферм. Скажімо, у Європейському Союзі близько 36 % загального бюджету спільноти витрачається на так звану спільну сільськогосподарську політику, в тому числі дотації. Це великі кошти, якщо врахувати, що вони йдуть на підтримку рівня життя всього 6 % населення ЄС, які займаються сільським господарством і створюють лише 1,5 % ВВП Євросоюзу.

Україна, на жаль, таких грошей не має. Проте існує безліч форм підтримки, наприклад, зменшення податкового навантаження для малих та сімейних фермерських господарств, створення певних стимулів для сільської молоді у вигляді «підйомних» коштів тощо.

Наразі Україна розбудовує сільське господарство, яке в найближчі роки буде представлене, умовно кажучи, тисячею великих компаній. Але вони даватимуть доходи своїм господарям і аж ніяк не впливатимуть позитивно на збільшення кількості робочих місць та рівномірний розподіл доходів від агробізнесу серед сільського населення.

Земельний «серіал»

Розвиток села суттєво гальмує земельна реформа, яка триває в Україні вже 26-й рік поспіль. Слід нагадати, що реформа проводилась у два етапи: землі близько 12 тис.  колишніх колгоспів і радгоспів — а це приблизно 27 млн га — спочатку були передані у колективну власність сільськогосподарських підприємств. Надалі відбулися їх поділ на 6,9 млн окремих землеволодінь і передача у власність працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа. Відтак 15 % населення України стали власниками земельних часток-паїв, щоправда, без права вільного розпоряджання цими ділянками.

Життя показало, що перетворити пайо­виків на фермерів західноєвропейського зразка Україні так і не вдалося. Лише близько 120 тис. осіб, а це менше 1 % сільського населення, працює у фермерських господарствах. Адже щоб стати самостійним виробником, крім земельної ділянки треба мати гроші, підприємницькі навички, правові знання, уміння розбиратися з податками і багато інших речей, які селянам малодоступні. Тому індивідуального підприємництва в сільському господарстві, яке виготовляє продукцію і створює додану вартість, практично немає.

Повертаючись до питання земельної реформи, слід сказати, що фактично основні її завдання вже виконано: земля перерозподілена і передана у приватну власність. Залишилося зробити фінальний акорд — включити землю сільськогосподарського призначення у ринковий обіг, надавши власникам право самостійно визначати долю свого майна.


Близько 120 тис осіб сільського населення працює у фермерських господарствах

Багато економістів, експертів переконують, що завдяки запуску ринку сільськогосподарських земель відбудеться шалений прорив. Насправді це не зовсім так. Пшениця чи кукурудза не змінить кардинально урожайність від того, буде вона рости на приватній чи орендованій землі. У перші роки після запуску ринку сільськогосподарських земель інвестиційна привабливість агробізнесу навіть трохи зменшиться, адже зараз він працює дещо в тепличних умовах. Підприємці, маючи можливість орендувати землю задешево, можуть суттєво «заощаджувати», не витрачаючи значних сум на її придбання у власність. До того ж землі сільськогосподарського призначення подрібнено, середній розмір ділянки — приблизно 3 га. Середньостатистичне поле — це кілька десятків окремих земельних ділянок. Придбати одразу все поле навряд чи кому-небудь вдасться. Тому запуск такого ринку буде дуже повільним, поступовим процесом. Крім того, ринок не стрибне вище спроможності покупців, якими будуть, перш за все, нинішні орендатори ділянок.

І хоча інфраструктура ринку сільськогосподарських земель вже давно готова, деякі моменти ще потребують вирішення. Одне з небагатьох питань, які залишилося визначити законодавцю, — це окреслення кола покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, адже їх власниками мають ставати реальні товаровиробники, які вже займаються сільським господарством. Це не допустить перетворення землі на спекулятивний ресурс, куди просто вкладаються вільні кошти.

Другий важливий крок — обмежити концентрацію землі в одних руках, щоб розподілити її більш-менш рівномірно і уникнути зловживань. Обмеження у 200 га в одні руки, про яке сьогодні говорять урядовці, на жаль, не обґрунтоване. Головний критерій, який має застосовуватися, — у руках однієї особи повинно концентруватися стільки землі, щоб доходи від здавання її в оренду перевищували дохід від заробітної плати. Наприклад, за нашими розрахунками, якщо людина володітиме 73 га орної землі, то дохід від її здавання в оренду перевищить середню заробітну плату по Україні. Навіщо ж тоді працювати самому, якщо можна, як рантьє, здавати землю в оренду? Таким ситуаціям слід запобігти. Земля повинна належати тому, хто на ній працюватиме. Ось у цьому головний сенс земельної реформи. Підґрунтя для її запровадження в Україні готове: є розгалужене земельне законодавство, земельний кадастр, реєстр прав, оцінка земель. Залишилось детально і правильно виписати регуляторні запобіжники, тобто визначити коло покупців і обмеження щодо економічної концентрації.

Замовте доставку онлайн, заповнивши форму, або за телефоном 044 501 06 30