Юридична практика

Сплата оренди нижче законодавчо встановленого розміру

02.04.2018 / 17:48

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання за платежем по орендній платі за землю було взято до уваги, що виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено у п. 5.2 ст. 5 цього Кодексу, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж установлено пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу.

Судове рішення

Верховним Судом України у справі № 813/6875/14 було встановлено, що ТОВ «Г» звернулося до суду з позовом до ДПІ, в якому із урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить визнати протиправними та скасувати податкові повідом­лення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ на суму 31 051,75 грн; податку на прибуток — 31 789,80 грн; орендної плати за землю — 76 307,94 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зокрема, в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з орендної плати за землю, позивач по суті зазначив, що спірні відносини виникли у зв’язку з різним розумінням сторонами норм законодавства, яке регулює розмір та порядок сплати орендної плати за землю. Договором оренди землі від 18.07.2008 р., укладеним між міською радою та ТОВ «Г», встановлено розмір орендної плати за землю в сумі 59 080,57 грн, який повністю відповідав законодавству на момент укладення та дії договору. Позивач вважає, що ці умови можуть бути змінені лише за згодою сторін договору, а тому збільшення йому суми грошового зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.

Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, зокрема стосовно донарахування позивачу орендної плати, суд першої інстанції виходив з того, що обов’язок орендаря зі сплати більшого розміру орендної плати, ніж передбачено у договорі, виникне лише після внесення відповідних змін до договору і зміна нормативної грошової оцінки не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а тому донарахування відповідачем суми податкового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій є протиправним.

Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано постанову окружного адміністративного суду в частині задоволення позовних вимог щодо визнання проти­правним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з орендної плати за землю в сумі 76 307,94 грн, у тому числі за основним платежем — 61 046,35 грн та штрафними (фінансовими) санкціями — 15 261,59 грн, та прийнято нову постанову, якою відмовлено у цій частині в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилався на те, що обов’язок орендаря зі сплати більшого розміру орендної плати, ніж передбачено у договорі, виникне лише після внесення відповідних змін до договору, а тому висновок суду апеляційної інстанції про сплату ТОВ «Г» орендної плати у меншому розмірі є помилковим.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 р. передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.07.2008 р. між міською радою та позивачем укладено договір оренди землі терміном дії на 10 років. Згідно з п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем відповідно до 11-ї економіко-планувальної зони у розмірі 59 080,57 грн на рік, що становить 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Пункт 35 договору визначає, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

За результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Г» складено акт від 10.09.2014 р., яким окрім інших зафіксовано порушення позивачем пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу, що призвело до заниження плати за землю (орендної плати) за період з липня 2011 р. по грудень 2013 р. у сумі 62 567,37 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з орендної плати за землю в сумі 76 307,94 грн, у тому числі за основним платежем — 61 046,35 грн та штрафними (фінансовими) санкціями — 15 261,59 грн.

Верховний Суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відповідність вимогам чинного законодавства зазначеного податкового повідомлення-рішення з огляду на таке.

Зі змісту Земельного кодексу та Закону про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

Довідково
Податковим кодексом визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс, який відповідно до п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їхніх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка відповідно до вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні, як визначає зміст пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, — це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковим кодексом визначено обов’язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — це обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу). Подібне визначення також міститься у ст. 21 Закону про оренду землі.

Справляння плати за землю, в тому числі орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 цієї статті встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 цього пункту).

Тобто законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу платник податків зобов’язаний сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд України дійшов висновку, що з набранням чинності Податковим кодексом річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено у п. 5.2 ст. 5 Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм матеріального права вже було висловлено колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постановах № 21-117а15, № 21-274а14, № 21-165а15, № 21-2246а16.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідність податкового повідомлення-рішення вимогам закону та відсутність підстав для його скасування.

Викладені у касаційній скарзі доводи позивача про незатвердження у спірному періоді нормативної грошової оцінки земельної ділянки спростовуються даними Держземагентства від 09.09.2014 р., незмінність яких підтверджено цим самим органом у листі від 23.09.2014 р., а тому не свідчать про дотримання ТОВ «Г» вимог податкового законодавства.

Згідно з частиною третьою ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення — без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги — відсутні.

Верховний Суд України касаційну скаргу ТОВ «Г» залишив без задоволення, а постанову апеляційного адміністративного суду — без змін.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Земельний кодекс — Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III. Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про оренду землі — Закон України від 06.10.98 р. № 161-XIV «Про оренду землі». Постанова № 21-117а15 — постанова Верховного Суду України від 07.04.2015 р. № 21-117а15 «Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення». Постанова № 21-165а15 — постанова Верховного Суду України від 14.04.2015 р. № 21-165а15 «Про скасування податкових повідомлень-рішень». Постанова № 21-274а14 — постанова Верховного Суду України від 02.12.2014 р. № 21-274а14 «Про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення». Постанова № 21-2246а16 — постанова Верховного Суду України від 14.03.2017 р. № 21-2246а16 «Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення»

«Гарячі лінії»

Дата: 20 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00