Юридична практика

«Первинка» є, а факт здійснення операції не доведено

10.04.2018 / 15:45

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ було взято до уваги, що позивачем не було надано суду доказів щодо реальності здійснення господарської операції стосовно взаємовідносин з ТОВ «Р», ТОВ «А» щодо поставки останніми товару позивачеві, зважаючи на відсутність доказів прийняття товару, місця його зберігання, відсутність у штаті позивача кваліфікованого персоналу для розвантаження придбаного товару, використання придбаного товару (послуг) у власній господарській діяльності. Крім того, не можуть бути належними доказами на підтвердження виконання умов договору за договором надання транспортних послуг акти про одержання від контрагента послуг з перевезення товару, оскільки зазначені акти не містять інформації про вантаж і напрямок його перевезення, не зазначено транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення, а також маршрут перевезення та відповідальну особу.

Судове рішення

Верховним Судом України у справі № 804/11607/13-а було встановлено, що ТОВ «Д» звернулось до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Д» зазначило, що товариством належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою окружного адміністративного суду рішення залишеною без змін, а ухвалою апеляційного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з неправомірності формування позивачем витрат та податкового кредиту спірного податкового періоду, оскільки суми ПДВ, сплачені у ціні придбаного у зазначених контрагентів товару (послуг), не підтверджуються належними первинними документами.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Д».

У доводах касаційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, зважаючи на персоніфікований обов’язок платника податків сплачувати податки і збори та самостійно нести відповідальність за порушення податкового законодавства, натомість доводів щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Р», ТОВ «М», ТОВ «С», ТОВ «А», ТОВ «В». За результатами перевірки складено акт, яким встановлено порушення позивачем вимог частини першої статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу; статей 185, 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, у результаті чого занижено ПДВ на суму 30 640,00 грн; п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу, у результаті чого занижено податок на прибуток на суму 35 818,00 грн. За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 44 223,25 грн, у тому числі за основним платежем — 35 818,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) — 8 405,25 грн та збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у сумі 38 300,00 грн, у тому числі за основним платежем — 30 640,00 грн та штрафні (фінансові) санкції — 7 660,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до приписів пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверд­жені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом частин першої та другої ст. 9 Закону про бухоблік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверд­жують фактичне здійснення господарських операцій.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий кредит — це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена відповідно до розділу V цього Кодексу.

Водночас згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених згідно зі ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверд­жуватись належним чином оформленими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача в періоді, що перевіряється, були господарські відносини з: ТОВ «Р» на підставі усного договору на поставку товару; ТОВ «А» на підставі договору поставки товару; ТОВ «С» на підставі договору про надання посередницьких послуг; ТОВ «В» на підставі низки договорів, за умовами яких виконавець приймав на себе роботи з монтажу контро­лю доступу; ТОВ «М» на підставі договору, за умовами якого виконавець брав на себе зобов’язання надавати транспортний засіб для перевезень до 1,5 т для виконання робіт, на підтвердження виконання зазначених господарських відносин позивачем надано копії рахунків, платіжних доручень, податкових накладних, видаткових накладних та акти здачі-приймання надання послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не було надано суду доказів щодо реальності здійснення господарських операцій стосовно взаємовідносин з ТОВ «Р», ТОВ «А» щодо поставки останніми товару позивачеві, зважаючи на відсутність доказів прий­няття товару, місця його зберігання, відсутність у штаті позивача кваліфікованого персоналу для розвантаження придбаного товару, використання придбаного товару (послуг) у власній господарській діяльності, беручи до уваги те, що придбані роботи з монтажу системи контролю доступу виконувались на об’єктах, що не належать позивачу ні на праві власності, ні на праві користування. Крім того, не можуть бути належними доказами на підтвердження виконання умов договору з ТОВ «М» за договором надання транспортних послуг акти про одержання від контрагента послуг з перевезення товару, оскільки зазначені акти не містять інформації про вантаж і напрямок його перевезення, не зазначено транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення, а також маршрут перевезення та відповідальну особу.

Відтак, досліджуючи фактичність здійснення зазначених господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій визнали надані первинні бухгалтерські документи недостатніми для підтвердження фактичної поставки позивачу від зазначених контр­агентів товару (робіт, послуг), зважаючи на відсутність доказів транспортування товару, його зберігання, відсутність складських приміщень, транспорту, устаткування, яке необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а також недоведеність отримання економічного ефекту від придбання зазначених товарів (робіт, послуг) шляхом використання їх у власній господарській діяльності.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити також економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податків права на податковий кредит та в силу положень податкового законодавства надає платнику податків право зменшити податкові зобов’язання на суму витрат сплаченого податку у зв’язку з придбанням товарів при здійсненні господарської діяльності, а отже, відсутність економічної доцільності господарських операцій є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум податкового кредиту.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є без­умовною підставою формування податкового кредиту у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що, зважаючи на відсутність фактичного здійснення господарських операцій, контро­люючим органом правомірно донараховано позивачу податкові зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу — без задоволення.

З огляду на зазначене, колегія суддів дій­шла висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ТОВ «Д» на постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду слід залишити без задоволення.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

«Гарячі лінії»

Дата: 15 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42