Юридична практика

Недостовірність задекларованих даних

06.08.2018 / 16:16

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ було взято до уваги доводи контролюючого органу про недостовірність задекларованих платником податків даних податкового обліку, що відповідно виключає право останнього формувати витрати та податковий кредит за такими операціями.

Судове рішення

Верховним Судом України у справі № 816/1422/17 було встановлено, що ПП «Т» звернулось до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими:

  • застосовано штрафні санкції у розмірі 8 991,00 грн за порушення вимог Положення № 637;
  • позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств за податковими зобов’язаннями на 400 888,00 грн;
  • збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковими зобов’я­заннями на 562 097,60 грн.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову ПП «Т» відмовлено.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем не доведено реальності здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «С» і ТОВ «К», оскільки вироком суду встановлено факт фіктивного підприємництва контрагента ТОВ «С», а надані ПП «Т» первинні документи щодо взаємовідносин з ТОВ «К» не підтверджують реальності проведення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення сум грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також нарахування фінансових санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки.

Вищезазначеними висновками встановлено, що господарські операції з контрагентами ТОВ «С» і ТОВ «К» не спричинили нас­тання реальних правових наслідків.

Надані первинні документи щодо взаємовідносин з ТОВ «К» є неналежно оформленими, зокрема видаткові накладні, товарно-транспортні накладні не містять всіх обов’язкових реквізитів (місце складання, прізвище, ініціали особи постачальника, особи, що отримала товар, номер та дата довіреності на отримання товару, номер, дата накладної), зазначений контрагент не має достатніх трудових та матеріальних ресурсів для проведення фінансово-господарської діяльності, не декларує податкові зобов’язання за господарськими операціями з позивачем.

Неналежно оформленими є первинні документи (товарно-транспортні накладні, сертифікати) щодо господарських операцій з ТОВ «С», крім того, стосовно останнього наявний вирок районного суду згідно зі ст. 205 Кримінального кодексу щодо створення фіктивного підприємства ТОВ «С» та надання за його допомогою послуг з незаконного формування податкового кредиту підприємствам реального сектору економіки.

Також контролюючий орган дійшов вис­новку про порушення ПП «Т» Положення № 637, оскільки позивачем було проведено готівкові розрахунки на суму 8 991,00 грн без подання одержувачами коштів платіжних документів (установленої форми та змісту), які б підтверджували сплату готівкових коштів.

На підставі акта перевірки контролю­ючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

У доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального права, зазначає про неврахування судами доводів щодо реального здійснення господарських операцій позивача з контрагентами з огляду на підт­вердження таких операцій належними первинними документами. В касаційній скарзі інших обґрунтувань ніж ті, які було наведено в позовній заяві та апеляційній скарзі, позивачем не зазначено, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, скаржником не наведено. У касаційній скарзі ПП «Т» фактично просить здійснити переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

Контролюючий орган надав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв’язку з чим просить залишити касаційну скаргу ПП «Т» без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду — без змін.

НПБО 1 визначено, що витрати — зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Фінансова звітність — бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан) (далі — баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі — звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У звіті про фінансові результати надається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

ПБО 16 встановлено, що об’єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Положенням № 88 передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складено документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов’яз­ковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов’яз­кових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув’язка окремих показників.

Положенням № 637 (чинним на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розрахунковий документ — документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підт­верджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом про РРО, і зареєстрований в установленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Видача коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства. Звітування за одержані під звіт кошти здійснюється відповідно до законодавства.

Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електрон­них платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів.

Під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, враховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Під час перевірки правильності оформлення видачі готівки під звіт як на відряд­ження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об’єкта оподаткування податком на прибуток (витрат) та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відоб­раженому в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування об’єкта оподаткування податком на прибуток та витрат.

Аналіз реальності здійснення господарської діяльності має проводитись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній на час вирішення спору) обов’язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб’єктом владних повноважень покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які сукупно з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, такий платник має спростовувати ці доводи. Наведене відповідає змісту частини першої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регулюють, ПП «Т» повинно мати відповідні належним чином оформлені первинні документи, які сукупно мають свідчити про беззаперечний факт реального здійснення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Платник податків при виборі контрагента та укладанні з ним договорів має бути обачним, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування

Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь-яких дій на предмет перевірки податкової «доб­рочесності» контрагента, зокрема, за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідки про кількість співробітників контрагента тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента надалі свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової «надійності» такого контрагента та зазначатимуть про правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

За одержані під звіт кошти особа має відзвітувати шляхом подання відповідних звітів у визначені законодавством терміни та долучити відповідні підтвердні документи. Такими підтвердними документами є, зокрема, касові ордери, видаткові відомості, розрахункові документи, документи за операціями із застосуванням елект­ронних платіжних засобів, інші касові документи. Підтвердні документи подаються в оригіналі разом зі звітом про використання коштів.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній з 15.12.2017 р.)).

Розв’язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо непідтвердження належними первинними документами операцій з отримання товару, послуг (робіт), а відповідно і неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за такими операціями, надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності з дотриманням норм Кодексу адміністративного судочинства щодо оцінки доказів та дійшов обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що відповідно виключає право позивача формувати вит­рати та податковий кредит за такими операціями, з огляду на таке:

  • позивачем не надано договорів поставки та надання послуг, укладених з ТОВ «С», податкових накладних, складених ТОВ «С», підтвердних документів про оплату придбаних товарів та послуг;
  • не доведено (не надано документів) використання у власній господарській діяльності придбаних товарів та послуг у контрагента ТОВ «С»;
  • вироком районного суду встановлено факт фіктивного підприємництва ТОВ «С»;
  • надані позивачем первинні документи у підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «К» є неналежно оформленими, оскільки не містять ідентифікуючих реквізитів, зокрема у видаткових та товарно-транспортних накладних не зазначено прізвище, ініціали директора ТОВ «К», а у наданих копіях товарно-транспортних накладних відсутні записи у розділі «Вантажно-розвантажувальні операції» та не зазначено конкретної адреси розвантаження;
  • не надано податкових накладних, складених ТОВ «К» на користь позивача, не надано відповідних паспортів виробника на відвантажені позивачу партії асфальтобетонної суміші;
  • основним видом діяльності ТОВ «К» за КВЕД-2010 є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, ТОВ «К» не проводить діяльності з виробництва асфальтобетонної суміші;
  • позивачем не було надано належним чином оформлених розрахункових документів, які б підтверджували сплату коштів громадянами «С», «З», «О» на користь третіх осіб та спростовували висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог Положення № 637.

Колегія суддів зазначає, що позивачем також не було надано будь-яких доказів, які б свідчили про виявлену ним належну обачність й обережність при виборі постачальника послуг, що сукупно з встановленими обставинами справи та з урахуванням характеру спірних правовідносин, які склались у цій справі, також свідчить про обґрунтованість тверджень контролюючого органу про безпідставність формування податкового обліку позивача за господарськими операціями з ТОВ «С» та ТОВ «К».

Враховуючи встановлені обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем з огляду на приписи процесуального закону (частина перша ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній до 15.12.2017 р.) та частина перша ст. 77 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017 р.)) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих контролюючим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства (ст. 9 цього Кодексу у редакції, чинній з 15.12.2017 р.) доказів щодо неправомірного включення до складу витрат та податкового кредиту операцій з придбання товарів, послуг (робіт) у контрагентів ТОВ «С» та ТОВ «К», які не спричинили настання реальних правових наслідків, як не було спростовано і відсутність з боку ПП «Т» порушень норм Положення № 637.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу та Положення № 637, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ПП «Т» на постанову окружного адміністративного суду і постанову апеляційного адміністративного суду слід залишити без задоволення.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Кримінальний кодекс — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про РРО — Закон України від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Положення № 88 — Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88. Положення № 637 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Нацбанку України від 15.12.2004 р. № 637 (втратило чинність). НПБО 1 — Національне положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Мінфіну України від 07.02.2013 р. № 73. ПБО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318

«Гарячі лінії»

Дата: 3 жовтня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42