Аналітика

Єдиний збір при декларуванні товарів: чи є ПДВ у разі його компенсації?

22.12.2018 / 09:33
Бувають випадки, коли особа, яка надає послуги з декларування товарів, отримує на свій рахунок від вантажовласника кошти на сплату єдиного збору, який справляється на митниці при переміщенні транспортних засобів та вантажів через державний кордон України. Чи оподатковуються такі відшкодовані витрати ПДВ? ДФС зазначила, що витрати такої особи на сплату єдиного збору є складовою частиною послуг з декларування товарів та оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку. Проте з таким підходом погоджуються не всі (с. 26).

Витрати зі  сплати єдиного збору — оподатковуються ПДВ як складова частина послуг з декларування

Індивідуальна податкова консультація від 12.11.2018 р. № 4786/6/99-99-15-03-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо порядку оподаткування ПДВ послуг з декларування товарів у разі переміщення транспортних засобів та вантажу через державний кордон України та, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі — Кодекс), повідом­ляє.

Як зазначено у зверненні, Особа здійснює діяльність з надання послуг на території України з декларування товарів та інших супутніх послуг у галузі митної справи (далі — послуги з декларування товарів) та має повноваження від власника вантажу (далі — Контрагента) на сплату єдиного збору, який справляється на митниці при переміщенні транспортних засобів та вантажів через державний кордон України. Кошти для проведення сплати єдиного збору перераховуються Контрагентом на поточний банківський рахунок Особи окремо від оплати за послуги з декларування товарів.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 Кодексу визначено, що об’єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Кодексу.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів)).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (конт­рактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань.

Справляння єдиного збору за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України контролю вантажів і транспортних засобів регулюється окремим Законом України від 4 листопада 1999 року № 1212 «Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» (далі — Закон).

Статтею 1 Закону визначено, що єдиний збір встановлюється щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, визначених у статті 5 цього Закону, які перетинають державний кордон України, і справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного контролю товарів (у тому числі у формі попереднього документального контролю) та радіологічного контролю товарів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів.

Відповідно до статті 2 Закону єдиний збір справляється у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору та Порядок його справляння визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 24.10.2002 № 1569 «Про затвердження Порядку справляння єдиного збору у пунктах пропуску через державний кордон» встановлено, що єдиний збір може бути сплачений власником транспортного засобу та вантажу; перевізником вантажу; іншою особою, уповноваженою власником або перевізником.

Підсумовуючи вищевикладене, чинне законодавство передбачає можливість (а не обов’язок) здійснення сплати єдиного збору іншою особою, яка уповноважена власником або перевізником на здійснення вказаного розрахунку з бюджетом та не встановлює обов’язок з його сплати солідарно з декларантом.

Оскільки Контрагент відшкодовує (компенсує) Особі вартість витрат зі сплати єдиного збору, такі витрати відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу є складовою частиною послуг з декларування товарів та оподатковуються податком на додану вартість в загальновстановленому порядку.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу II Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Компенсація сум сплаченого єдиного збору — не компенсація вартості сплаченої послуги

Олександр ТРУСОВ, експерт-аналітик з питань зовнішньоекономічної діяльності

На думку автора, досить сумнівним є висновок про кваліфікацію операцій зі сплати єдиного збору як складової частини послуг з декларування товарів. Оскільки наявні в коментованому листі висновки про необхідність оподаткування ПДВ сум єдиного збору, що сплачуються, стосуються не тільки декларантів, а й перевізників, а також інших осіб, уповноважених відповідно до законодавства на його сплату, необхідне пояснення.

Послуги зі сплати єдиного збору можуть бути віднесені радше не до декларування (хоча в окремих випадках вирахування єдиного збору здійснюється при оформленні митних декларацій), а до транспортно-допоміжних послуг, пов’язаних з міжнародними перевезеннями. Згідно з КВЕД клас 52.29 «Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту» включає серед інших і такі види діяльності, як організація транспортування залізничним, автомобільним, морським або авіаційними видами транспорту, видача й одержання транспортної документації, діяльність працівників митниці.

Така класифікація більше відповідає операціям, пов’язаним зі сплатою єдиного збору, який відповідно до Закону України від 04.11.99 р. № 1212-XIV встанавлений щодо транспортних засобів, які перетинають державний кордон України, і стягується як за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами, так і за здійснення в пунктах пропуску встановлених видів контролю під час ввезення товарів на митну територію України.

Акцентуємо увагу на тому, що в цьому випадку йдеться саме про компенсацію сум сплаченого державі єдиного збору, а не послуги з його сплати, як це намагається кваліфікувати ДФС. Послугою можна було б назвати певний відсоток від вартості сплачених зборів, компенсацію вартості банківських витрат тощо, але аж ніяк не сам розмір державного обов’язкового платежу.

Положення п. 188.1 ст. 188 ПКУ, на який у цьому випадку посилаються автори коментованого листа, свідчить протилежне. Так, згідно з нормами цієї статті база оподатковування послуг не повинна бути нижчою за ціну придбання таких послуг. Однак сплата встановленого державою єдиного збору в жодному разі не може розцінюватися як придбана в держави «послуга». Так, у першому абзаці п. 188.1 ПКУ є фраза про те, що база оподаткування операцій з поставки послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків і зборів. Однак у цьому випадку йдеться тільки про ті податки й збори, які повинні враховуватися в базі оподатковування щодо кінцевої операції надання послуги. Так само, як суми нарахованого з митної декларації мита входять до баз оподаткування ПДВ при здійсненні імпортних операцій.

Крім того, норми п. 188.1 ПКУ, які в коментованому листі наведені як аргумент,  а саме: «До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми засобів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, які передаються платникові податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг», фактично є контраргументом, оскільки в цьому випадку закон говорить тільки про компенсацію вартості надаваних послуг.

Таким чином, враховуючи логіку авторів коментованого листа, здійснення уповноваженою на декларування особою будь-яких платежів з метою забезпечення сплати митних зборів, мита і податків є складовою частиною послуг з декларування, а отже, повинно додатково оподатковуватися ПДВ за ставкою 20 %. Відповідно, дотримуючись цієї логіки, оплачувані декларантом на рахунки митних органів від імені уповноваженої особи суми мита і зборів також повинні розцінюватися як база для оподаткування ПДВ, оскільки є не обов’язковими державними платежами, а лише складовою частиною послуг декларанта.

Нагадуємо, що положення ст. 266 МКУ передбачають, що сплата митних платежів або забезпечення їх сплати, а також сплата інших платежів, контроль за справлянням яких покладений на органи доходів і зборів (у тому числі й, відповідно, єдиного збору), є не правом, а обов’язком декларанта.

Крім того, на практиці основними платниками єдиного збору, пов’язаного з переміщенням транспортних засобів через митний кордон, є, як правило, не декларанти, а перевізники, що передбачено також нормами постанови КМУ від 24.10.2002 р. № 1569, згідно з якою єдиний збір можуть сплачувати власник транспортного засобу й вантажу, перевізник вантажу, а також інші особи, уповноважені на це власником або перевіз­ником.

Таким чином, висновки, викладені в коментованому листі, на нашу думку, є досить суперечливими, оскільки ставлять під сумнів практику адміністрування ПДВ, яка сьогодні застосовується під час компенсації сум сплаченого єдиного збору перевізникам, що здійснюють міжнародні перевезення, відповідно до первинної документації яких суми єдиного збору виділяються під час їх переставляння замовникам окремим рядком без додаткового обчислення податку на додану вартість.

«Гарячі лінії»

Дата: 6 червня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42