Аналітика

Роз’їзна робота: визначення, оплата та оподаткування

15.07.2019 / 10:15
Роз’їзна робота: визначення, оплата та оподаткування

Робота деяких працівників, наприклад водіїв-провідників, експедиторів, контролерів, торговельних регіональних представників та інших подібних категорій працівників, пов’язана із поїздками. Зазвичай це оформлюється як відрядження. Але якщо працівник не відбуває у відрядження, а щодня повертається на робоче місце? У такому разі йдеться про роз’їзний характер роботи. Спробуємо розібратися, як оплачується така робота, щоб не допускати помилок в оподаткуванні.

 

АКЦЕНТИ
Для запровадження роз’їзного характеру роботи має бути наказ керівника. Підприємство самостійно вирішує механізм оплати роз’їзної роботи в колективному договорі або положенні про оплату праці. Роботодавець може встановити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівникам з роз’їзним характером роботи. Надбавка за роз’їзний характер роботи виплачується понад мінімальний розмір заробітної плати.

Що таке роз’їзний характер роботи

Українське законодавство не дає визначення терміна «роз’їзний (пересувний) характер роботи». Мінсоцполітики в листі від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06 роз’яснило, що роз’їзною вважається робота, при якій працівник:

  • виконує роботи на об’єктах, що розташовані на значній відстані від місця розташування підприємства, організації;
  • змушений виїжджати та повертатися у неробочий час.

При цьому поїздки туди й назад становлять не менше ніж дві — три години на добу.

Саме ці ознаки відрізняють роз’їзний характер роботи від відрядження. Адже службове відрядження — це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на визначений строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

При віднесенні робіт до категорії роз’їзного (пересувного) характеру доцільно керуватися постановами № 169 та № 490 (лист Мінсоцполітики від 27.01.2008 р. № 5/13/116-08). Обидві постанови стосуються будівництва. Втім це не забороняє орієнтуватися на їх норми для професій і посад інших галузей.

Якщо працівник за своєю посадовою інструкцією весь час працює поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу така робота не може вважатися роз’їзною. Працівникам, робота яких пов’язана з поїздками на значні відстані, а повернення до місця роботи в неробочий час має сталий характер, може бути запроваджено роз’їзний характер роботи.

Таким чином, роботодавець за узгодженням з проф­комом або уповноваженим трудового колективу визначає в колективному договорі чи іншому локальному акті, чи будуть службові поїздки працівників до інших населених пунктів службовим відрядженням, чи роботою, що має роз’їзний характер.

Слід зауважити, що роз’їзний характер роботи може бути обумовлений як при прийнятті на роботу, так і в подальшому. Робота може мати роз’їзний характер постійно або лише в певні дні. Безумовно, для запровадження роз’їзного характеру роботи має бути наказ керівника. Але цього недостатньо. Йдеться не тільки про робочий час, а й про оплату праці. Саме тому перелік посад, робіт, професій працівників, робота яких має роз’їзний характер, визначається у колективному договорі або іншому локальному документі роботодавця. Запровадження такої роботи має узгоджуватися з профкомом (за наявності) або уповноваженим трудовим колективом.

Не буде зайвим передбачити роз’їзний характер роботи і в правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Облік роз’їзного характеру роботи

Роз’їзна робота обліковується в загальному порядку в табелі обліку робочого часу як звичайний робочий день. Якщо ж роз’їзний характер роботи встановлено не на всі дні місяця, а тільки в окремі дні, роботодавець може (не зобов’язаний) розробити окремий документ для обліку такого часу роботи.

Оплата праці

Підприємства самостійно встановлюють форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат в колективних договорах. У разі відсутності колективного договору — в положенні про оплату праці (ст. 15 Закону про оплату праці).

З огляду на це підприємство самостійно вирішує не тільки запровадження роз’їзного характеру роботи для певних працівників, а й механізм оплати такої роботи, що має знайти відображення в колективному договорі, положенні про оплату праці або іншому локальному документі.

Від цього залежатиме порядок оплати праці на підприємстві:

  • надбавка (польове забезпечення) за роз’їзний (пересувний) характер роботи — у разі визнання роз’їзного характеру роботи;
  • компенсація витрат з відрядження (проїзд, проживання, добові, тощо) — у разі визнання відрядженням.

Зазвичай надбавка за роз’їзний характер роботи — це «замінник» добових. Перевагою надбавки є відсутність потреби документального оформлення витрат на відрядження.

При визначенні оплати роз’їзної роботи можливо врахувати вимоги Кабміну: постанова № 169 передбачає дві надбавки за пересувний та роз’їзний характер робіт в будівництві; постанова № 490 передбачає встановлення надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Роз’їзний та пересувний характер робіт в постанові не розмежовано.

Роботодавець може, але не зобов’язаний прийняти рішення про встановлення надбавки за роз’їзний характер роботи. Слід звернути увагу, що за нормами постанови № 490 розмір надбавки прив’язаний до граничного розміру добових, встановлених Кабміном для відряджень. Як відомо, постановою № 98 норми добових затверджено лише для бюджетників. Комерційні підприємства самостійно визначають норми добових у відрядженнях по Україні та за кордон.

Але необхідно врахувати, що не включаються до оподатковуваного доходу у 2019 р. добові у відрядження по Україні (пп. «а» пп. 170.9.1 ст. 170 ПКУ) у сумі не більше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день — 417,30 грн. У разі відрядження закордон — не більше 80 євро на добу за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Нацбанком України.

Отже, роботодавець може встановити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівникам з роз’їзним характером роботи. Їх розмір встановлюється в колективному договорі в розділі «Оплата праці», а у разі його відсутності — в положенні про оплату праці чи іншому локальному документі.

Мінімальна зарплата

Доступ до матеріалу обмежений і доступний тільки передплатникам після авторизації
Підпишіться на журнал і Ви отримаєте доступ до всіх публікацій друкованого видання

«Гарячі лінії»

Дата: 18 червня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42