Аналітика

Агробізнес вчиться жити в нових економічних умовах

08.07.2016 / 17:56
Агробізнес вчиться жити  в нових економічних умовах

Українські агрохолдинги реструктурують бізнес та розширюють ринки збуту.

Український агропромисловий комплекс, незважаючи на фінансову скруту та ускладнення торговельних відносин між Україною та її основними партнерами, і зараз залишається одним із основних драйверів економічного зростання. Девальвація гривні неабияк підірвала ліквідність вітчизняних агрохолдингів, проте жодна компанія з ринку поки не зникла. Торговельні обмеження Росії та інших країн колишнього СРСР підкосили експортний потенціал галузі. Та українські виробники впевнено прокладають дороги до нових зарубіжних споживачів. Минулий рік і початок поточного року стали для українських компаній свого роду індикатором виживання.

За крок до дефолту

Буквально в унісон під впливом девальвації, втрати частини активів на окупованій території та в Криму почали сипатись українські агрохолдинги. До переддефолтного стану дійшли «Укр­лендфармінг» та «Авангард» Олега Бахматюка, «Мілкіленд» Анатолія Юркевича, KSG Agro Сергія Касьянова та інші. А історія з агрохолдингом «Мрія» Івана та Клавдії Гут і зовсім поставила на вуха спільноту потенційних агроінвесторів. «Мрія» — це дуже прикрий випадок, який не мав статися. Наслідки значно підняли кваліфікаційні (якісні) вимоги до всіх, від інвесторів до аудиторів», — говорить партнер аудиторської компанії Deloitte Михайло Мельник.

Проте тривалі перемовини з кредиторами наразі дають надію на те, що віра в український АПК відродиться. Як приклад — вдалі переговори щодо реструктуризації боргу Бахматюком, завершення переговорного процесу й відновлення інвестиційної програми Касьяновим. Не за горами, зазначає гендиректор «Мрії» Саймон Чернявський, відродження довіри до дорученого йому агрохолдингу.

«Цілком природно, що ми спостерігаємо низку реструктуризацій. Є й цілком об’єктивні причини для деяких позичальників. Наприклад, для тих, у кого виручка прив’язана до гривні, а собівартість — до долара. Економіка таких компаній виявилася дуже вразливою після девальвації гривні на 70% (подорожчання долара майже втричі)», — зазначає аналітик інвестиційної компанії Concorde Capital Роман Тополюк.

Ембарго за ембарго

Агресивна торговельна політика країн-сусідів не на жарт переполохала ринок: криза перевиробництва спіткала мало не всі галузі АПК. Зокрема, сирно-молочні війни змусили переробників молока нарощувати запаси сухого молока. Наразі цей ринок перенасичений. Щодо м’ясного напряму, то тут ситуація дещо інакша — Україна ніколи не забезпечувала власні потреби, наприклад, у свинині та яловичині.

Проте російські ембарго не змінили ситу­ацію докорінно — український споживач через дорожнечу імпортного м’яса масово переключився на відносно дешеву курятину, якою, до речі, Україна забезпечена. От тільки сьогодні ситуація дещо абсурдна: ціни на свинину та курятину відрізняються незначно. Таку ситуацію виробники пояснюють тим, що «підтягують» внутрішні ціни до цін на експортних ринках, аби не втрачати маржу. Проте російські заборони стали неабияким драйвером для українських тваринників. Заступник міністра агрополітики з питань європейської інтеграції Владислава Рутицька зазначає, що лише минулого року для української тваринницької продукції було відкрито вісім нових напрямів експорту.

Зокрема, до Молдови постачають м’ясо птиці та м’ясопродукти три підприємства, з Казахстаном працюють 11 постачальників, з Азербайджаном — дев’ять підприємств тваринницького профілю та м’ясного. Ще 15 виробників м’яса працюють з Узбекистаном, сім — з Киргизією. Рекордна кількість виробників з України постачають м’ясо та рибу до Вірменії — 27 підприємств. Ще дві компанії постачають яйця до Ізраїлю та три тваринники працюють з Єгиптом.

Також з 10 січня 2016 року 10 українських виробників молочної продукції отримали дозвіл на експорт продукції на ринок ЄС. А з 1 січня 2016 року набрала чинності угода про «глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі Україна-ЄС». «Співробітництво в рамках ЗВТ з ЄС не зможе повністю компенсувати втрати, адже європейський ринок не так потребує продукції з України, як російський. Тому для нас сьогодні є пріоритетом отримання сертифікаційних номерів Євросоюзу на харчову продукцію, яку ми зможемо безперешкодно постачати в інші регіони світу, без обмежень і відповідних додаткових сертифікацій, і отже, швидше розширювати географію експорту. Зможемо нарощувати поставки продукції до Китаю, Індії та на азіатські ринки», — зазначає Леонід Козаченко, народний депутат, президент Української аграрної конфедерації.

При цьому Ігор Остапчук, керівник експертної групи Українського клубу аграрного бізнесу, вважає, що блокади українських товарів сусідами стимулюють українські компанії використовувати можливості зони вільної торгівлі з ЄС. «Гарний приклад: постачання м'яса курки до Голландії, яка сьогодні посідає друге місце після Іраку з імпорту цього продукту з України — понад 10% загального обсягу. Адже ще рік тому туди поставлялися лише невеликі пробні партії. Однак сьогодні виробник вільний обирати між Європою та Азією. Якщо пріоритетні обсяги поставок та обсяг ринку, то, безумовно, азіатські ринки виходять на перший план. Європейський ринок до українських продуктів найчастіше більш вимогливий», — каже він.

Щодо озвучених новопризначеним міністром агрополітики Тарасом Кутовим експортних планів, сьогодні про рекорди говорити зарано. За очікуваннями міністра, цьогоріч Україна може експортувати 38 млн т зерна.

Податкові нововведення

З 1 січня 2016 року змінилася система оподаткування для сільськогосподарських товаро­виробників. Зокрема, депутати переглянули ставки податку на землю, спростували пільговий режим ПДВ, але впровадили відшкодування ПДВ при експорті.

Рішенням парламенту більшість аграріїв були незадоволені. Андрій Дикун, голова Все­української аграрної ради, колишній заступник міністра агрополітики, тоді назвав податкові зміни «кісткою тваринникам, яким залишили частково спецрежим оподаткування».

Депутат Іван Мірошніченко, член парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, розповідає, що в Україні середній обсяг всієї підтримки товаро­виробника на 1 гектар становить лише 40 євро. У Європі це близько 520 євро на гектар. «Але при цьому Україна, як уже було сказано, є основним гравцем на світових ринках. Ми повністю на рівних конкуруємо з усіма лідируючими країнами-виробниками, працюємо в одних цінах, в одних форматах. Мало того, у нас імпортна складова дуже суттєва: техніка, запчастини, насіння, паливо, нафтопродукти, і ніяких особливих пільг порівняно з країнами-конкурентами немає», — каже депутат.

Підтримує колег і Тарас Висоцький, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу. «Якщо дивитися суто за цифрами, то наче й непогано, але з практичного погляду неясно, як це організувати в ­бухгалтерії. Я ­думаю, що це буде невеликий нічний кошмар», — говорить він. До речі, складнощі з адмініструванням нових податків у сільгоспвиробників усе-таки виникають.

У меншості серед опитаних — Олексій Вадатурський, генеральний директор агрокомпанії «НІБУЛОН». «Я принциповий прихильник скасування всіх і всіляких пільг для будь-яких галузей. І аграрна — не виняток. Щоб побудувати нормальну країну, в якій можна гідно жити та працювати, українцям треба навчитися сплачувати податки. Ми ж набагато частіше воліємо випрошувати пільги то в уряду, то в країн-сусідів, то в міжнародних організацій», — зазначає він.

Натомість міністр Тарас Кутовий активно лобіює державну підтримку аграріїв із земельним банком не більше 500 га. Та, за його словами, більше 3 млн грн на ці потреби наступного року чекати не варто — у країні немає достатніх коштів для підтримки дрібних фермерів.

Земельна проблема

Наразі досить гостро стоїть питання зняття мораторію на продаж земель. Адже його минулоріч депутати продовжили лише до початку 2017 року. Роботу в цьому напрямі Тарас Кутовий називає одним із головних своїх пріоритетів. Проте особливих досягнень поки немає: закон не сформульовано остаточно, положення не прописані.

Ще одна проблема — у земельної реформи майже немає прихильників і «друзів»: більшість аграріїв розуміють, що ринок землі їм не потрібен. «Нас цілком влаштовує ситуація, коли за землю сплачується оренда», — пояснює фермер з Херсонської області Любов Шевчик. Тільки частина «пайовиків» хотіла б продати свою власність. Про те, що країна не готова до введення ринку землі, говорять і власники агро­холдингів. Така ситуація пояснюється тим, що коли хтось сильно хоче купити землю, то він може це зробити. Існує як мінімум два легальних способи заволодіння землею. Один із них — емфітевзис, вид довгострокової оренди, коли договір може бути розірваний без згоди другої сторони. Таких угод в Україні чимало. Орендарі йдуть назустріч селянам, які хочуть продати свою землю, виплачуючи оренду, наприклад, на 10 років уперед. Обмежень щодо терміну емфітевзису в законодавстві немає.

Є також можливість отримання землі шляхом укладення договору успадкування земельної ділянки, коли орендар є фактичним спадкоємцем власника паю.

Проте Тарас Кутовий твердо вірить, що вже до кінця року документ — закон про обіг земель сільськогосподарського призначення — має бути проголосований. А тим часом Європейський суд з прав людини почав розгляд скарги українських фермерів через мораторій.

Ризик бананової республіки

Більшість публічних аграріїв бояться того, що нинішня сировинна модель аграрної економіки з часом негативно позначиться на переробному потенціалі України. Адже ставати «банановою республікою» в складі Європи не дуже б хотілося, проте інвестувати в переробку наразі нічого. Проте, як зазначає Михайло Мельник з Deloitte, ставати чи не ставати Україні «банановою республікою» — свідомий вибір, а не суще.

Замовте доставку онлайн, заповнивши форму, або за телефоном (044) 223-24-06

«Гарячі лінії»

Дата: 9 квітня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42